…Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням…

Цей неповторний майстер новели, письменник трагічної долі завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє малювати на снігу, лягати на землю і крізь лід спостерігати за підводним життям річки… Звичайно, його не розуміють, навіть б‘ють… Але він все одно лишається таким, яким є.
Напевно, це чудова метафора-автопортрет самого письменника, а можливо, й взагалі образ чи не кожного справжнього митця, який зазвичай є не таким, як усі…

Він лягає на сніг
читати дно річки…
Немов уві сні:
кожна мить -
вічність.

…Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав…

2026 рік