P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)

Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа, висвітлюючи попільничку, повну недопалків, і напівпорожню склянку коньяку. Поруч з лампою лежить товста папка, закрита червоним штампом. Справу ліквідовано. Цінність об’єкта – нуль. Небезпека для Рейху – усунена.
Німецький офіцер, який кілька годин тому командував розстрільною командою в Бабиному Яру, сидить у кріслі. Він не знімає шинелі. Його пальці, що тримають сигарету, помітно тремтять. Він дивиться в одну точку – на темне вікно, за яким усе ще лютує київська завірюха.
Він бачив сотні смертей. На цій війні страти стали для нього звичайною паперовою рутиною. Але сьогодні щось зламалося всередині його налагодженого солдатського механізму. Перед очима досі стояв той самий сірий, пронизливий ранок, розритий чорний рів і… вона. Тонка жінка в одній сукні на лютому вітрі, яка скинула пальто так, наче виходила на королівський прийом.
Він згадує, як шукав у її погляді бодай краплю тваринного страху, благання чи сліз –того, що він звик бачити в людях за мить до пострілу. Але вона… Вона змусила його та його солдатів дивитися прямо в її чисті, спокійні очі. Навіть чоловіки-солдати, загартовані боями на фронті, опускали погляди перед цією поеткою…

…Мине багато років, і в розсекречених щоденниках та спогадах очевидців з'явиться одне коротке, але приголомшливе зізнання цього майора Вермахту, яке він згодом кине своїм колегам: «Я не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця вродлива жінка».

21 – 27 липня 2026 року, Львів