цикл сонетів

І
Стоїть Острог — мов витязь кам’яний,
і не боїться духу злого між вітрами.
Тут крок історії — глибокий і ясний —
лунає дзвонами у даль монастирями.
Немов Гомер над хвилями століть
співа про славу роду непохитну.
Із «Іліади» Ахіллес над мурами стоїть,
розповідаючи сутність історичну.
Острозький замок — мов Іліон новий,
тримає час у камені і в слові.
А дух борців — незламний, бойовий —
живе у правді, честі і любові.
І крізь віки, немов вогонь в імлі,
горить Острог — свіча на цій землі.

ІІ
Крізь бурі часу, наче Одіссей,
вертався дух до отчого порогу.
І чувся крок героїчних людей —
синів землі, обраних на дорогу.
То Мурована вежа — твердиня давніх днів,
де грім литовський з шаблею лунав,
де княжий рід у славі і в броні
свою державну гідність гартував.
О Костянтин, що небо підійняв,
тримає пам'ять мур його суворий.
Він саме тут історію писав
про подвиги честі й лицарські простори.
І так стоїть святий Острог —
він крізь віка іде до перемог.

IІІ
Від коренів, що в ґрунті глибини,
постав могутній рід, немов із міфу;
їх слава — наче співи давнини,
що линуть в обрій сонячного ритму.
Був Федір-князь Острозький — мов Ахілл,
і Костянтин — Меркурій у крилатому шоломі.
За ним Василь-Костянтин Острогові волів
створити Академію у великому просторі.
І в їхніх діях — еллінський закон:
взаємність, ксенія і віра понад силу.
Їх родовід — немов святий канон,
що оберіг народну жилу.
І досі в серці кожного із нас
їх непохитний оживає глас.

ІV
Тут мудрість, наче Афіни — срібний щит
сія в скрижалях давнього писання.
Острозька Академія — це заповіт,
де слово стало світлом і пізнанням.
Немов Парнас — здійнявся дух наук,
і музи кличуть юні покоління.
Тут книга — меч, а істина — як лук,
що стріли шле у темряву сумління.
Острозька Біблія — як дар Богів,
мов Зевсів грім у темряві безодні,
що кличе серце з-поміж тисяч слів
до світла віри із самої сподні.
І, мов Афіна з храму на скалі,
стоїть Острог у сяйві на землі.

V
А слово і повчання віри,
у душу пущене стрілою, —
запалює в серцях пориви
стояти правдою горою.
Не в тлінній славі є звитяга,
не в золоті її основа —
вона проста, немов відвага,
у честі народу і у слові.
Вона веде крізь час суворий,
крізь бурі долі і негоди,
щоб дух лишався непоборний
у вірі, гідності й свободі.
І в честі й славії могутній
стоїть Острог наш незабутній.

VI
Стоїш ти, місто, в сонячній красі,
і досі сяєш світлом усіма віками.
Й незабутні твої славні королі
будуть оспівуватися піснями.
Остроже мій, колиско, світло слави,
процвітай любов’ю до своїх дітей.
Розцвітай, мов дивний цвіт агави,
наукою й багатством всіх ідей.
Мов Олімпійська твердь над давнім світом —
ти підіймаєш дух до небокраю.
І хай століття линуть швидкоплинно —
ти будеш вічним у моєму краї.
І поки сонце сходить над Дніпром,
житиме Острог — крилатим орлом.