цикл із п’яти сонетів

І
Сьогодні знову приліт —
не по моєму будинку,
не на мою вулицю…
Та десь горить, мов графіт.
Сьогодні палає Львів,
Одеса, Вінниця, Харків.
На вулицях — безліч уламків
від шахедів і зруйнованих хатів.
Який у середині гнів…
І смуток, і жаль, і біль,
наче на рани насипали сіль.
Це не сон… А реальність днів.
Скільки сказаних мною слів
і написаних клятих
війною
віршів…

ІІ
Сьогодні палає Київ,
Дніпро, Кривий Ріг і Черкаси,
Житомир, Донецьк — мов фугаси
вибухають у хаосі світів.
«Не сьогодні…» — собі промовляю.
Але хтось погубив всі бажання,
найдорожче — своє власне життя…
Я пишу… А хтось боровся до кінця…
Хтось цілу ніч не спав…
Хтось лежав і боявся…
Ще учора сміявся…
А сьогодні вже впав…
З кимось не попрощався…
й на уламки
дрібні
він розпався…

ІІІ
Ще не я. Але прийде час.
Ця війна — на багато років,
мов тягар усіх клятих світів,
роздере на шматки і нас…
Сьогодні палає Херсон,
Луганськ, Крим, Запоріжжя.
Я, здається, знайшов бездоріжжя
і не виберусь… Адже це сон.
Але ні! Знову кляті новини,
знову мертві тіла на дорогах.
А вони кричать: «Перемога!»
у тиху хвилину години…
В цьому немає моєї провини…
Та я усе шукаю
якоїсь
причини…

IV
А сьогодні палає весь світ —
ненавистю людей, нелюбові,
і законами війни суворими…
Скільки терпіти ще літ?..
Сьогодні палає Рівне,
Волинь, Чернігів і Суми.
Вже по вінця наповнені трюми
кров’ю світогубного корабля…
Всі потонемо. Бійтеся, люди.
Всі погаснуть крупинки тепла,
і не буде на світі більше добра.
Що ж тоді із Землею буде?..
Якось так життя перебуде…
і про Бога
усе
забуде…

V
Сьогодні знову приліт
не по моєму будинку.
Взяв у руки хустинку
й загорнув у неї завіт.
Сьогодні палають мости,
країни, серця, навіть небо.
Здається, зламалося его…
За все заплатив я борги.
Хустинка залилася кров’ю.
Жовтий папір закипів.
Під ногами паркет заскрипів.
І я весь залився біллю.
Вдалині знову грім загримів…
Ось і ще один
кудись
полетів…

30.VII.2026 р.