V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ

Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні були особливо щедрими: на срібній таці лежали важкі золоті сестерції, перстені та дорогі тканини. В обмін на це Калпурній обіцяв їм прихильність богів та вдалі морські походи.
Він добре знав, що всі його «чудеса» та «пророцтва» – лише спритні трюки з підземними трубами та прихованими дзеркалами. Проте Калпурній обожнював владу над натовпом і розкіш, яку вона приносила. Опівдні на нього чекав розкішний обід із солов’їних язиків та рідкісного єгипетського вина, тож жрець перебував у чудовому настрої.
Раптом підлога храму здригнулася. Статуя Ісіди хитнулася, і її мармурова корона з гуркотом упала до ніг Калпурнія. За мить величезна коринфська колона біля входу тріснула й завалила вихід, засипавши все навколо пилом.
Жрець упав на коліна, а навколо нього почали метушитися й кричати молодші служителі, благаючи єгипетських богів про порятунок. Але боги мовчали.
Калпурній миттєво зрозумів, що це кінець. Замість того, щоб рятувати людей у храмі чи виносити священні сувої, він гарячково кинувся до таці з золотом. Він хапав важкі золоті кубки, срібні чаші та набивав ними краї своєї туніки.
Коли він нарешті вискочив через боковий хід на вулицю, місто вже палало. На картині Карла Брюллова Калпурній застиг у панічній втечі: він намагається сховатися від вогняного дощу, закривши голову краєм білого одягу. Проте важке золото, яке він так міцно притискає до грудей, уповільнює його рухи. Наступної секунди уламок величезної статуї, що падає з даху, наздожене його, показуючи йому і таким, як він, що чужі боги та земне багатство не мають жодної сили перед неприборканим гнівом Природи.

Далі буде.