Недавно я бував на морі
Заплив далеко на просторі,
Лишають сили мої руки!
Навіщо терплю я ці муки?

Іду на дно…
Мабуть не плачу,
Але ж і сиро тут одначе.

Темно навколо стало зразу
Схватив за хвіст якусь заразу
І потягнуло, понесло
У прірву ,бездну аж на дно.

На дні печера
В ній повітря,
Горять свічки
Немає вітру.

Що за свічки?
Звідкіль взялися?
Хто їх в печері запалив?

Я це тоді не розумів
Проте дістатися зумів
Через затемнений прохід
Мені відкрився дивний світ.

Той світ на наш ніяк не схожий
він може чортів, може божий
Проте живуть усі дай боже
І Кожен робить все, що може.

Побачив світ я цей прекрасно
Світило сонце дуже ясно,
Ніде не було ні хмаринки
Кругом протоптані стежинки.

Навколо ліс , якась діброва
Ну ж що не скажеш тут ні слова .
Пташиний спів далеко чутно
Навколо темно і безлюдно.

Так постоявши ще з хвилину
знайшов і я свою стежину,
По ній я вирушив в дорогу

Дорогою я міркував
Куди оце то я попав?

Це може світ, що зветься раєм?
А може пекло, я не знаю.
Коли на себе подивився
Побачив тіло, зажурився.

Навіщо я сюди потрапив?
Коли тонув, тоді…
І раптом.

Закінчився той ліс, навколо
Стоять хати широким колом.

Якісь хати, то дуже дивні,
Усі великі та масивні
Із чого зроблені не знати
Ті чудернацькі хати.

Та раптом я спохватився,
Навіщо тут я опинився?
Що тут роблю чого шукаю?
Чому блукаю й сам не знаю.

Мерщій до лісу повертаю,
Крізь ту печеру потрапляю
На божий світ.

Вже не згадаю, як швидко
Я оце зробив.
Тому, що страх мене зловив,
Такий сильний,
Що не можу згадати
й не можу віршем передати.

Ще декілька разів
Я плив на місце те,
Та як згадаю…
до берега мерщій вертаю,
бо добре знаю
чого те місце обминаю.