Я не відаю, мамо, може він вас любив?
Чи зненавидів вас за якусь там дитячу провину?
Вам, ще радісній, юній, він дитя загубив…
А сьогодні мені він не дав народити дитину.

Ви змирилися тихо, і чорно ховали свій біль,
Що заліг він на вік, наче траурний знак попід очі.
До сьогодні я чую на щоках своїх сіль,
Коли нишком мене цілували ви серед ночі.

Що могло тоді знати маленьке грайливе дівча,
Коли ви починали мені колискову співати,
Як зірвалася зірка у далеких холодних світах,
І хотіла присісти на порозі нашої хати.

Я усе розумію, один лікар, профогляд –
Що не скаже, повіриш йому наче богу,
Бо у нього освіта, диплом і розумний погляд.
А у вас щойно зірка попід серце знайшла дорогу…

Одного не прощу, як минуло багато літ,
І до мене зоря вже готова була злетіти,
Ви пустили мене до …нього, обірвали її політ…
І так тихо сказали: „Ну що вже тепер робити”.

Мамо, ви вже забули отой, в кривій усмішці рот?
Я ж так само безпомічно шукала надію в гримасі,
Як почула: була помилка. У вас вийшов аборт.
Доплатіть, там на виході, 30 гривен у касу.


У далеких світах обірвалася-зойкнула зірочка,
Обірвалася ниточка, десь там глибоко, аж попід серцем.
Я дивлюся в вікно… обмерз цвіт на вишневій гілочці…
Мамо, Боже, ну за що… ну за що нам все це?