Час творчості

Заховаюсь у себе, як в мушлю,
ще й прикриюся зверху піском.
Не знайдеш ти мене ні на суші,
ні в морях, там, де поліси – дном.
Заховаюсь у себе надвечір –
у печеру, де первісний світ
перекроює шкури овечі
на рамена, і пишеться міт.
Заховаюсь, аби не шукали,
і, допоки є час, не знайшли
ці міста, наче хижі шакали,
ці ліси, що на площах зросли.
Не нудьгуйте, братове-пірати,
і коханий – не зрадник, не друг:
я і там буду вдумливо ткати
це життя – із абеток-пилюк.
І у світі, де, наче краплина,
герметично захована я,
наворожу вітчизну і сина
і повернусь, і буду твоя.