Йой Нікусь - тіко кавалєрів
же ми не страрчи машин-гверів
із кожним з чері постріляти,
а Наху пісуарів обіс...вредіть

обіс...куражено
обіс...ображено
обіс...покоєно
обіс...какоєто...
я вас...любила, да
для вас моя звезда
с небес светіла, но
обіс...куражено...

Блін - бабай чекає чаю!

Добривечір, пані Лесю! Простота форми - убивчий доказ таланту.

Ваша сонячносте Максе І, вітаю у цій юдолі печалі й Вас! Не треба оцінок, мені цілком досить Вашого слова. Віршик як віршик, не гірший за інші, але й не кращий.
Максику, а вчора Ваші "Весняні прозріння" звучали у прямому ефірі тернопільського телебачення як привітання нашим жінкам. Оце - результат нашої співпраці.

Ого!!!!! Дійсно результат. Я оце подумую надіслати Вам кілька незавершених романів, щоб Ви висловили свою думку. Але щось стримує, певно бажання спочатку усе завершити, порозвязувати нарешті сюжетні літні, котрі сам же і понакручував.
Тільки не треба так - "віршик" добре? Ми самі с усамі - розуміємо, що то не віршик, а віршище.

Максе, Ви тепер у нас - відома особистість. Окрім Вашого вірша, я ще "Попелюшку" Ванди Н прочитала. Ну, люблю я гарні вірші, що робити - любитель поезії!

Ой, Лесю... процитую тільки найулюбленішого свого вірша:

Быть знаменитым некрасиво
Не это подымает ввысь
не надо заводить архива
над рукописями трястись

ні, я зараз його знайду і кину сюди, не знаю чи є на сайті, а в мене в електронці обовязково знайдеться. Хоч і в голові сидить вже безвилазно років з вісім.

Быть знаменитым некрасиво


Быть знаменитым некрасиво.
Не это подымает ввысь.
Не надо заводить архива,
Над рукописями трястись.
Цель творчества самоотдача,
А не шумиха, не успех.
Позорно ничего не знача,
Быть притчей на устах у всех.
Но надо жить без самозванства,
Так жить, что бы в конце концов
Привлечь к себе любовь пространства,
Услышать будущего зов.
И надо оставлять пробелы
В судьбе, а не среди бумаг,
Места и главы жизни целой
Отчеркивая на полях.
И окунаться в неизвестность,
И прятать в ней свои шаги,
Как прячется в тумане местность,
Когда в ней не видать ни зги.
Другие по живому следу
Пройдут твой путь за пядью пядь,
Но пораженья от победы
Ты сам не должен отличать.
И должен ни единой долькой
Не отступаться от лица,
Но быть живым, живым и только,
Живым и только до конца.


Борис Пастернак

Люблю Пастернака, а цей вірш один з моїх улюблених.
Максику, але ж:
Привлечь к себе любовь пространства,
Услышать будущего зов.
Любовь пространства - це і є натхнення, яке закликають Вам читачі.
"Позорно ничего не знача", а знача, відповідно - не позорно.

Лесю! Ну, навіщо Ви так, коли дійсно любите Пастернака? Любовь пространства у моєму розумінні - це той проміжок часу, протягом котрого людину памятають після смерті. Комусь випадає 2-3 роки такого щастя, комусь 2-3 тис. років. Оце - любов простору, часового простору.

Думаю, не ганебно, Лесю. Коли Людина варта уваги, чому б і не поговорити про Неї. Усім. Устами усіх.

Про те і йдеться. Пастернакова мудрість вічна. Кожна людина, і не тільки поет, прагне привернути любов простору - геніальний вислів - не людей навіть, а простору. Відчувати світ, який любить тебе - як воно? От прилетіло з простору слово (твоє, наприклад) - і відчуваєш оці обійми всесвіту. І голос майбутнього чуєш. Оце вона, любов простору.

Пастернакова мудрість вічна!!!!!!!!!! То є суща правда. І багато інших мудростей вічні. Шкода, що їм доводиться спочатку проходити стільки перепон у вигляді словоблуддя і словесної полови. Ну, це вже є сам розсловоблудився. Усього найкращого, Лесю. Зі святом Вас і ваших товаришок. Вірую в мудрість вашої жіночої поезії.

Гарно та емоційно, що ж ще додати:) Хай щастить!