Думка, наче жива частинка мозку: живе собі сама своїм життям у голові моїй, а потім десь дівається, ніби заблукавши під його корою, немов заплутавшись за щось з-поміж мільйони інших різних й однорідних подібних собі. Та тим не менш вона така одна, єдина й неповторна. І, навіть, коли ми говоримо - "я теж так думаю...", ми все одно думаємо не ідентично до думки, з якою погоджуємось. ЇЇ можна нав"язати, але ні в якому разі не прив"язати. Чому? Та тому, що вона вільна. Але вільна лише там - у нашій голові. Бо лише нам самим вирішувати: жити їй чи ні в реальнім нашім світі...