На сходi сонця щедрий лан
Колоссям розiтнув туман,
В їх гущинi глядить Наталка -
В обiймах свекра дiва палка.
Ii бiлява голова,
Зеленi очi як трава
Враз стали одночасно сiрi,
Вiд жаху плями йдуть по шкiрi -
Це не студентка, це сама
Наташа, скута обома
Руками, в землю вперлась, слаба
А до лиця, як бридка жаба
Притиснувся холодний рот.
Тут стався новий поворот
I мiцно, зовсiм вже не грубо
Чиїсь вуста цiлують любо,
Її в вуста, минув озноб
Лиця торкнувся теплий лоб.
Живим вогнем всмiхнулись очi,
I чуть в тишi слова пророчi
- Де ти там я, запам'ятай,
Де ти там я з тобою, знай.
Наташа слухає Миколу
Вони удвох йдуть знову в школу
Тримае вiн її портфель
Його втiшае її трель.
Цвiте бузок i черемшина
Вона школярка, не дружина
На нiй бiленький фартушок
Останнiй в них шкiльний дзвiнок.
Озвалось вороняччя хором,
Видiння змiнилось мiнором
I однокласник вже другий
Танцює з нею вальс шкiльний.
Докупи збилися аж троє,
Один оставсь, пропали двоє,
Назустрiч їй ступає крок
На руки почепив замок.
Оскал не стримав, похiтливi
Вуста уп'яв в вуста красивi.
Свекр перемогу святкував,
Без сорому її ласкав.
Вона кохана i жадана
В його вчепилася вся п'яна,
Довольством повниться без мiр
Багатство й сила тiшать зiр.
Вони вертаються в це лiто
В молочне, недостигле жито...
Вривається жiночий стон
В дорослий i щасливий сон.