Краса життя - то лiтнiй ранок
Ступив на дерев'яний ганок,
Вiн вiкон контури рiзнi
Означив чiтко на стiнi.
Неспiшно Юра сiв до столу
Малого огiрки посолу,
Картоплю з салом молоду,
Малину зiрвану в саду
I з свiжим маслом ячну кашу
Хвалив, а з ними i Наташу.
Нарештi вiльний вiд турбот,
Вишневий випивши компот,
Коханий покiнчив з снiданком.
Прихильний до дружини ранком
На себе в дзеркало глянув,
Всмiхнувся щиро, одягнув
Сорочку в липовi листочки
Поцьомав швидко милу в щочки.
Вернутись обiцяв в обiд
За мить його розтанув слiд.
Не гнiвить неба дужий вiтер,
З цукрових хмар не ткає лiтер
Слiдкує котрий час згори:
До мами, тата, до сестри
Наташа вгостi йде, без справи,
Зате якi музичнi вправи
Об брук її б'ють каблуки
Здалеку видно що смаки
Й талант чужа дружина має
Та тiльки не того кохає,
Коли кохає, бо вона
Останнi днi чомусь сумна.
Та годi, не допустить Юра,
Щоб жiнка залишилась хмура.
Знайомих, друзiв, рiдних всiх
Уже вiтає щирий смiх.
В її душi царює спокiй
А гордiсть в радостi глибокiй
Не вiдтиняє згубних чар,
Тривог недавнiх згаснув жар.
Частує мати старшу дочку
Волосся гладить, гладить щочку
Напевно знає - докорять
Причин не має доньцi зять.
Прийшлося б довго рахувати
Хороших хлопцiв, що вiд хати
Наташу ще не так давно
Водили в школу чи в кiно.
Хоч Юра - не втiкти вiд правди,
Повагу проявляв не завжди
I серед iнших всiх забав
Наташу часто забував
Та мати дочку вперто вчила,
Щоб щастя та не упустила.
Найбiльший викликав захват
Посадою, зв'язками сват,
Це ж треба так, в усiй окрузi
У нього лиш повага й друзi,
Що важливiше за любов
Достойну вибраних промов.
Любов в нас стерплюється з часом
Хоч би й родився ловеласом.