Десь у далеких глибинах неба, коли осінь втратила свої права, зима ще не повністю зрозуміла про те, що вона настала. Можливо вона заспала, або просто їй було ліньки приходити. Але тим не менш у небі на неї та на її накази вже чекали слуги –величезні хмари. Ніхто не знав чого і як вони з’являються. Але так ставалося кожного року. І це вже нікого не дивувало. Навіть людей. Ніхто навіть не питався чому так.

Хмари важко нависали і були надзвичайно поважними. Ще би. На них чекали важливі справи. І ніхто не мав права їм завадити. От тільки зима все спізнювалась. Але ж так не можна.ЇЇї всі зачекалися. І діти вже почали сумувати. Бо як же це так? Снігу все нема і нема.

Тоді Сонечко і вирішило саме дати розпорядження хмарам витрушувати сніжинки. Правда і тут виникли проблеми. Бо вони не хотіли слухатись Сонечка. Начебто їхня господиня – Зима, а не Сонечко. Так вони сперечалися-сперетчалися. Вони би ще довго сперетчалися, але тут раптом з’явився Вітер. І крикнув їм: « Ану хутчіш до роботи! А вітру всі боялися, бо він був сильний і ніхто не міг подолати його. От хмариська і почали швидко витрушувати з себе сніжинки. І ті сніжинки вже було хотіли полетіти хутчіш вниз. Та сонечко спинило їх.

-- Стоп-стоп-стоп. Та ж хіба ви не знаєте, що так не можна.
– Чому ж не можна. Ми ж для того і сніжинки, щоб падати вниз і дарувати дітям радість.
– Та воно то так – сказало Сонечко – Але бачите, ви ж не просто сніжинки.
– Як не просто?! – Здивувалися усі сніжинки.
– А от так не просто. Ви перші сніжинки цієї зими. А значить ви маєте знати, що ви не просто сніжинки.
– А які ж це ми, якщо не просто сніжинки?
Сонечко весело посміхнулося і промовило:
– Кожного року перші сніжинки, виконують бажання дітей.
– А як це? – перешіптувалися сніжинки.
– От кожна сніжинка – це одне бажання. Якщо сніжинка знайде маленького хлопчика чи дівчинку, то найзаповітніше бажання цього хлопчика або дівчинки обов’язкового здійсниться. Правда це діє тільки на чемних дітей.
– А чого ж тоді нас, сніжинок так багато?
Сонечко знову весело розсміялося і сказало:
– Так і дітей чемних також дуже багато.

Ось так і летіла одна Сніжинка роздумуючи над цими словами, і їй дуже кортіло здійснити бажання чемної дитини. І не правда, що сніжинки швидко падають. Бо їм завжди допомагає вітер. Бо хоча вітру усі і бояться бо він дуже сильний. Але насправді він дуже добрий. І завжди готовий прийти на поміч.
Ось тому Сніжинка і летіла дуже довго. Їй хотілося подивитися на людей, на будинки в яких вони живуть. Їй так багато усього хотілося дізнатись.
Тому вона спустилася до вікна одного з будинків. І хоча її навчили, що підглядати не гарно. Але ж їй потрібно було знайти чемного хлопчика, або чемну дівчинку. Бо якщо вона цього не зробить, то хтось може залишитись без здійсненого бажання. А їй так кортіло здійснити чиєсь бажання. Адже для цього вона і була створена.
Вона спустилася до вікна одного з будинків. І крізь вікно вона побачила жінку. І ця жінка по правді кажучи їй зовсім не сподобалась. Ні, жінка зовсім не була не гарною. Просто вона чомусь дуже сварилася по телефону. І взагалі була якоюсь злою. Сніжинка дивилася на неї і думала «Тепер я розумію, чому ми здійснюємо бажання тільки чемних дітей. Бо чемні діти не бувають злими і недобрими».
Після побаченого Сніжинка більше не захотіла там зоставатись. І тут їй на допомогу знову прилетів Вітер. Він підхопив крихітну Сніжинку і погіс її у інший кінець міста. Вони летіли довго. А тому Сніжинка змогла досхочу надивитись на будинки, людей, собак, котів і машин. І Сніжинці подобалось ось так летіти. Та вона не могла забути про те що мала зробити.І взагалі вона хотіла якомога швидше здійснити чиєсь бажання.
Але тут її увагу привернула ще одна людина. Він був такий дивний. Тому сніжинка захотіла підлетіти глянути на нього ближче. Але Вітер не дозволив їй.
Сніжинказ дивувалась.
– Не бачиш, він на підпитку – Сказав Вітер.
– Але ж чому? Він що нещасний?
– Просто в дитинстві він був нечемний і тому його бажання ніколи не здійснювалися. А тепер, коли він дорослий, то не хоче здійснювати свої мрії сам. Адже так роблять усі дорослі чемні люди.
І знову Сніжинка собі подумала: «Так ось чому сніжинки здійснюють лише бажання чемних дітей».
Але вже зоставалося мало часу. Сніжинка літала цілий день. І дуже стомилася. Та й пора вже прийшла здійснювати чиєсь бажання. Сніжинка знову зірвалася з місця і вже була на сусідній вулиці.. На дитячому подвір’ї стояла снігова баба, а коло неї санки і гірка сніжок. Маленький хлопчик весь в снігу старанно ліпив ще одного сніговичка. Йому хотілося якомога швидше його доліпити, щоб показати мамі і татові.. Він понад усе на світі хотів стати скульптором, коли виросте. І тоді він буде ліпити найкращі в світі скульптури.
Сніжинці цей хлопчик дуже сподобався. Адже він був дуже чемний. І сніговик у нього гарний вийшов.
Сніжинка полетіла вниз до хлопчика.. Вона лягла йому на блідий носик – і розтанула. Вона була дуже рада з того, що здійснить бажання маленького хлопчика стати скульптором.
Сніжинки здійснили бажання чемних дітей. А значить прийшла зима. Хоча може вона і не дуже хотіла приходити. Бо можливо хотіла ще поспати. Чи просто їй було ліньки приходити.