Чекання – бич нелюдської наруги.
Іще момент – і стримуючи шал,
лягають пальці в чорно-білі смуги.
Химерна суміш радощів і туги
тече, мов лава, у принишклий зал.

Захована під образом-вуаллю,
ця жінка, як містерія жива,
на клавішах - стрункій горизонталі
підносить в небо, кидає в провалля,
в туге заплівши ноти і слова.

І править бал рудоволоса панна,
маніакально, віддано без меж
залюблена в єство фортепіано,
і очі, що палахкотіли тьмяно,
займаються загравами пожеж.