В степу-полі на роздоллі
Козак думав щодо волі.
Доїв дикую козу
Й їв з конини ковбасу.
Ані дому, ані втоми
Від сімейного життя.
Небо, степ, скирда соломи
Жуй та спи до забуття.
Філософія проста
Що у Канта, що в Христа:
Мрії й кров холодні
Коли ми голодні.
Закурив козак наш люльку
Пом`янув Богдана й Юльку
Плюнув тричі за плече
Хай їм трясця запече.
Обмотався жупаном
Намочив вуси вином
Та й пішов шукати долю
Хрест, шрапнель або неволю
Хтозна що готує Бог
Коли вийдеш за порог.
Не питай свій вік в зозулі
Бо накрутить тобі дулі.
Чи ти долі тій нівроку
Знай з якого ти їй боку.
Не сидиться в стороні
Наче щастя у війні.
Бо як мир – нема й роботи
Байдикуєш до суботи.
В церкву ніколи зайти
Щоб вчинити всі пости.
Тому збруя, кінь, гармати
Це твої, козаче, лати.
Отака твоя держава
Де кров, сльози - там і слава.
Їх нема - журба та смуток
І в макітрі каламутно.
Тобто, воля є дурман
Наче в дурня отаман.
Не її хазяїн ти
А могили та хрести.
Не кляни монархію
А цінуй анархію,
Що дана у спадок
Як простий порядок.

10 липня 2007