Шум шокував
пришелепкуватих шпаків,
Завиваючи
Многоголосими сиренами
Многоколесих авто.

Насвистуючи якийсь аж занадто
Шумний мотивчик,
ЗАЗИРАВ:
У облиснені сонцем вітрини,
У каламутні вікна, віконця
І навіть віконниці,
У вічі кожному і кожній,
У душі рум’яні, олов’яні,
дерев’яні, олив’яні;
У душі — брязкальця,
У душі — вулики,
У душі — щиглики,
У душі — дзвіниці,
У душі — гробниці,
У душі — криниці
І, звісно, у душі із криці.

А коли йому набридало таке зазирання,
Шум вільхово-терпко шелестів
Якомусь забутому навіть сонцем пам’ятнику
і
Виконував разом із зозульками йому
Ще сотню літ полинового забуття.
Барабанив дахами,
Солював птахами,
Шаленів шляхами,
Блазнював снігами
Вишневоквіття.
А коли у сивувато-руду голову Шумові вдаряла
Звична комунікабельність,
Він прикидався джазменом
і
Під акомпанемент скреготу, дзижчання і волання
Автомобільних мас
Імпровізував на теми вічного спокою,
і
Багатоповерховості світу.

Реготав …зеленню,
Ридав…хмарами,
Рипів… ветхістю,
Ряснів …почварами
Закатованих будинків.

Шум ґречно затихав,
Ведучи за лапки зеленовсміхнених
Сонячних зайців
Поміж картатими дахами
і
Облисілими верхівками дерев.

Надвечір’ям Шум сопів понад
Священними ліхтарями,
Уперто намагаючись загасити
Їх німби.

Сірість і банальність вулиць
Провокувала
Апатію Шума.
Він затихав у померклій барвистості
Квітників,
Схиливши голову на плече
Стокроткам.

Реготав …зеленню,
Ридав…хмарами,
Рипів… ветхістю,
Ряснів …примарами
Опівнічних снів.