Якщо попіл землі перетвориться в воду синясту,
і поверне ріка у русло, і напоїть печеру,
і з підземних ходів повиходять потвори бокасті,
я замкнуся у вирі безмовнім в чужу мені еру.

Тільки сон мій триматиме в спокої острах жаристий,
і миршаві жалоби не сміють проникнути жалом,
я лежатиму тінню, такий херувимисто чистий,
і чекатиму ери своєї. Цвістимуться кали.

Пожвавішають пута, в печеру торбар завітає,
і розкаже про Лазаря і про убогі скорботи,
і відчує поганина тіло, що в світі світає,
що покрились опасками тліні жалоби й гризоти.

І злидняк кропиву піднесе, що жаска до знемоги,
і в червоній блакиті відчиняться отвори раю,
я повстану зі сну і вдягну поцяцьковані тоги,
і наповниться келих замерзлий світилом до краю.