Завтра випаде дорога.
Ковдру з кемела старого
ти відкинеш. Наші ноги
розплетуться, як коса.
Ми не знаєм, що втрачаєм.
Губи чорні, наче чаєм
або черню, або зграї
птиць в осінніх небесах

почорніли.
Наше літо
проблукало булим світом,
моя дівчинко, лоліто, -
ніч не наша, день не наш.
Викличем таксі на згадку.
Хай святиться наша хата.
Іграшкове левенятко –
твій практично весь багаж.

Може, ще коротке свято
слів і цигаркових яток,
пальців пальцями зім’ятих,
переливи двох імен.
Ти - летиш. Тобі – летіти.
І тебе вже не спинити
ні борисполям, ні квітам,
ні дощам у штаті Мен,
ні надії, що – ніколи
ні за які там оболи,
ні за негри, як соколи,
не забудеш ти мене…
Одинадцять тисяч метрів.
Срібна ладанка на светрі.
і любов, яка до смерті –
ти казала –
не мине.