Ця беззоряна ніч довжиною у розпач розлуки
Накриває твій сон оксамитом нездійснених мрій.
Пелюстками троянд поростають порізані руки
І рубці, ніби докір чи гріх не замолений твій.

Упаду, пропаду і назад повернуся прокляттям
Не тобі, а собі і очей застигає бурштин.
Пазурами безсоння роздерта надія на шмаття
і на шиї прикраса із чорних думок-намистин.

Обіцяй мені рай, або спокій прадавньої тиші,
І збреши, що пішовши туди не запрагну назад,
І душа відлітала у сутінь все вище і вище,
І шукала загублений шлях у божественний сад.

Слізно осінь голосить, бо нас вже з тобою не стало.
У байдужому світі лиш тіні віднині живуть.
І у сивому небі двом душам повітря замало,
А у сивому небі вітри невблаганно гудуть...

Приспів

Я буду знаком небес,
Буду сотнею лез,
Що дощем упаде на долоні.
Ні прийти, ні піти,
Бо довкола хрести
І стікають краплини солоні.