Ти знаєш, часто роздумую про самотність. Аналізую своє життя тоді і тепер. Можливо, тоді я була самотня, а, може, саме тепер.
А що воно взагалі таке? Іноді мені здається, що самотність відчуває людина, яка не знайшла свого місця у цій бурхливій річці життя.
А іноді… Коли повертаєшся з роботи в порожню квартиру, в якій тебе ніхто не чекає… Може це самотність?
Я не знаю. Чомусь мені здається, що й ти не можеш сьогодні дати відповідь на це запитання. Ти гадаєш, я самотня?! Ні, тобі так тільки здається. Я маю роботу, яку дуже люблю; в мене є багато друзів, з якими завжди весело проводжу час. Чи ти думаєш, що відсутність кохання в моєму насиченому яскравими подіями житті є для мене самотністю?
Ні, любий мій, ти дуже помиляєшся, коли так вважаєш. Поки в мене є мої друзі, моя робота, коли в мене, чорт забирай, є мої мрії, я не самотня! В моїх мріях є все! Розумієш, все! Чого б я тільки не захотіла: коханці, гроші, слава, інтриги, любов, радість, спокій, ніжність, добро… Там я королева. В мене є все, чого я тільки забажаю.
І, навіть, коли вечеряю холодним сніданком, на мене вже чекає моє ліжко і чергова книга з чашкою міцного чаю. Саме там у мене побачення з моїми мріями, в яких і завдяки яким я не самотня.
………………………………………………………………
Довго вагалась, писати Тобі чи ні. Можливо зараз роблю щось таке, про що потім буду довго жаліти, а, може, саме в цю хвилину я творю своє омріяне майбутнє, на здійснення якого втратила надію багато років тому.
Сьогодні багато думала про тебе… і так захотілось написати. Все ж вагаюсь, але…ні…Вирішила – треба діяти. Якщо не зроблю цього зараз, то, можливо, й не наважуся більше ніколи.
Так важко почати. Я ж, навіть, знаю чому: хочеться писати як коханому, а змушена писати другу, який зовсім можливо й не чекає цього листа.
Коли ти був біля мене і дарував моєму тілу свої ніжні обійми, я вагалась, боялась і водночас порівнювала їх з обіймами інших чоловіків. Саме це і завадило вдосталь насолодитися твоїми лагідними дотиками. Кожного разу, коли наші очі зустрічались в погляді, моє тіло здригалось від доброти і ніжності, які випромінювало твоє велике серце. Іноді мені здавалось, що переді мною стоїть не дорослий чоловік, а розбещена дитина. Твої вчинки дуже часто не можливо було пояснити жодними законами логіки. Чого я і боялась, бо не розуміла.
Здається, що саме спонтанність і невимушеність твоєї поведінки завадили мені вчасно розібратись в своїх почуттях і не відпустити тебе.
Із сміхом досі згадую наш перший «дружній» поцілунок. Ти схожий був на першокласника, який боявся підійти до дівчинки, не те щоб поцілувати. Невже ми були просто друзями?! Можливо тоді і так, але зараз для мене ти не є просто другом. Можливо я збожеволіла, коли наважилась тобі написати, але більше не можу в собі це «варити».
Скільки разів я заперечувала… Ти й не уявляєш собі, скільки разів я заперечувала свої почуття.
…Що ти могла знайти в ньому? Та ти подивись на нього! Ти не розумієш, що тобі потрібен чоловік, а не дитина, яка потребує материнської опіки?.. Я, дурненька, сподівалась, що ці вагомі аргументи мене переконають. Але ж ні, вкотре намагалась пошити своє серце в дурні, і…
Я сумую за тобою… Незважаючи на те, що між нами тисячі кілометрів. Ям все ж відчуваю твою присутність у своєму житті сьогодні, вчора, завтра… Слухаючи музику, я згадую, як ми слухали її разом, ніжно обіймаючи одне одного… Йдучи додому, я ніби знову відчуваю, як моя рука тоне в теплі твоєї руки… Розмовляючи по телефону, намагаюсь знову знову почути твоє «угу».
А, може, це все сон ? Чи творіння моєї хворобливої уяви? А, може, й не було нічого?
Ні! Ти був!Ти був поряд зі мною, але зараз ти далеко.
Ти знай, я тебе чекаю. Ти й не уявляєш, з яким нетерпінням я чекаю, щоб сказати тобі: «З приїздом, любий.» І тепер я вже нікуди тебе не відпущу. Більше не доведеться тобі збиратися з силами, щоб зробити перший крок. Тепер його зроблю я. Тоді я боялась його зробити. Саме відстань допомогла мені розібратись в своїх почуттях і я тепер чекаю, любий…
З любов’ю, твоя Ел
………………………………………………………………
Привіт, мій любий щоденнику! Нарешті настав той день, коли я можу написати, тобі, що я ВЖЕ НЕ САМА ,коли не тобі єдиному я можу відкрити таємні двері до своєї душі.


Так давно цього чекала і … ДОЧЕКАЛАСЬ… Ще сама вповні не вірю своєму щастю. Страх перед невідомістю стримує ту безмежну насолоду. Але я готова, нарешті готова відмовитися від свого буденного життя і подарувати його Йому – моєму натхненню, моєму такому жаданому коханому. Він - це найкращий подарунок долі. Саме заради нього я відмовляюсь від себе. Навіть не боюсь цього, бо вірю, що наша любов взаємна і вічна, незнищенна.
Хочу тобі трохи розповісти про нього, оскільки ні про що інше я зараз думати не можу. Думки про мого коханого заполонили кожну клітину мого наївно-дитячого розуму.
Він – моя половинка, яка мене доповнює і від усвідомлення цього тамує подих.
Коли він поряд, я зникаю, розчиняюсь в Ньому. Його руки… очі… доброта… Невже це все тепер належить мені?! Мені «рве» голову.
Не всі друзі розуміють мою дивну поведінку, в принципі, й сама нічого не розумію, але мені це подобається Коли я з ним, мені більше не потрібно нікого й нічого.
Я його кохаю!!! І це найкраще, що зараз є в моєму житті! І ми будемо разом не зважаючи ні на що. Він мій! І так буде завжди!
…………………………………………………………………
Доброго ранку, коханий!
Дякую тобі за те, що ти є в моєму житті.
Я пішла на роботу. Ти так ніжно спав, що не хотілось тебе будити.
Сніданок в духівці. Чайник мій, я сподіваюсь, ти вже навчився включати?!
На роботі безліч справ, тому вдома сьогодні буду пізно. Якщо хочеш, можеш зайти ¬¬– пообідаємо разом.
Цілую міцно!
P.S.: Ця ніч була просто прекрасна!
…………………………………………………………………
Лист, який ти ніколи не зможеш прочитати
Сьогодні знову думала про тебе. Хоч і пройшло вже стільки часу, я все ж відчуваю твій запах, твою руку…так сумно за тобою… за нами…
Намагаюсь забутися в роботі, з друзями, іноді, навіть, вдається себе обманути. Але, чомусь, коли заходжу в кабінет, очікую, що от-от і ти вже прийдеш, ніжно поцілуєш мене, і ми будемо працювати…плі-о-пліч…Наївна. Думаю, що ти все-таки прийдеш. Знову до мене сюди, на землю. А, може, й справді інколи ангелам дозволяють повернутися хоч на хвилину. Молю тебе, повернись хоч на одну мить… Я гину тут без тебе, наче квітка без сонця.
Вже минуло два роки, як тебе від мене забрала доля. Мого милого й такого жаданого ангела… з жахом згадую той день, коли я дізналась, що тебе вже більше немає. Здається, саме того дня померло і моє серце. Місяцями я блукала по місту, шукаючи твоє лагідне обличчя серед тисячі інших. Так і не знайшла, і зараз знайти не можу.
А, може, це все й справді сон?! Може мені приснилась та жахлива катастрофа?! Так, і справді. Зараз я відкрию очі, а ти поруч. Зараз я відкрию очі, поцілую тебе ніжно, а ти скажеш, як сильно мене кохаєш. І все буде як завжди.
О ні! Ні! Це був не сон.. Тебе немає поруч…як нас могли розлучити? Невже заздрість долі?! ми були такі щасливі…
Але ти живий, в моїх думках ти житимеш, доки житиму я. І доля тут вже буде безсила, аж звідси вона тебе не забере. Я тебе не відпущу.
Коли я хотіла померти і заснула в агонії, ти уві сні прийшов до мене і сказав, що я повинна жити задля нашого кохання, задля тебе. Ти сказав, що завжди будеш поруч, з неба спостерігатимеш і оберігатимеш мене…І я тобі вірю. Завжди вірила і зараз вірю. Впевнена, що зараз ти дивишся на мене з неба і усміхаєшся. Боже! Як я сумую за твоєю усмішкою!
Минулого місяця відчула твою присутність. Він зовсім не такий, як ти, але в нього такаж усмішка, такі ж очі. Він не кращий і не гірший від тебе, він просто інший. Спочатку я вважала, що це зрада. Зрада нашому коханню….Але точно знаю, що ти не хотів своєю смертю приректи мене на самотність. Мені важко було наважитись. Ти й не уявляєш, скільки довелося докласти зусиль, щоб все-таки наважитись. Я знаю, що ти мене не осуджуєш, ніколи не осуджував і зараз цього не робиш. Як завжди з розумінням підтримуєш. Саме зараз мені потрібна твоя підтримка, як ніколи раніше.
Підтримай, будь ласка, і його. Адже і йому так нелегко. Він наважився бути зі мною, знаючи, що ніколи не покохаю його так, як кохаю тебе.
В мене не має іншого вибору, як змиритися з тим, що ми більше не будемо разом на землі і треба жити далі.
Знай, щоб не сталось з моїм життям – це все в пам’ять про тебе: радість і смуток, народження і смерть, сміх і сльози…Все – для тебе.
В пам’ять коханому
від навіки твоєї Ел