Дитинко, твої оченята знов набралися суму і ти дістаєш свій блокнот? Я не хочу казати « не варто», бо знаю, що зараз з’явиться на світ ще один вірш, гарний і сумний, як твої очі. Та от тільки мені страшно, що одного разу твоє серденько потоне у сірій хмарі негараздів і перетвориться на камінь. І тому я дуже хочу розказати тобі казку.
Колись давно, у ті прадавні часи, як тебе ще не було на світі, жила дівчинка – Равлик. Чому Равлик? Бо їй здавалось, що вона нікому не потрібне, нецікаве, маленьке створіння, яке кожен, хто це помітить, обов’язково спробує розчавити – от і збудувала собі хатку із свого страху та невпевненості, ще й мріяла навчитись кусати, стати отруйною, аби лиш її не чіпали. Але одного разу вона зустріла жінку-Квітку, стару знівечену Квітку, що доживала своє життя одна-однісінька, бо жорстокий буревій життя знищів і її кохання, і її дітей, і все ради чого вона жила на цьому світі. І ця Квітка, понівечена, хвора і самотня – усміхалась!
-Як ти так можеш? – запитала її дівчинка-Равлик. Навколо очей жінки знову розбіглись промінчики усмішки і вона відповіла:
- Коли мені вранці світить сонце – я повинна подякувати йому усмішкою. Дощ купає повітря, аби мені легше дихалось – знову треба віддячити. А якщо я прокидаюсь, і мені боляче – значить я ще жива, тож є чому усміхнутись. Та й кому він треба, мій біль. Усмішка – це єдине, що я ще можу дарувати світу.
Дівчинка-Равлик була вражена силою понівеченої Квітки. Вона відкинула свої перелякано-жорстокі мрії і заховала натомість до свого серця подаровану усмішку і слова жінки. Але це був не єдиний подарунок. Через деякий час вона отримала ще один – від іншої жінки, що нагадувала собою Метелика з вилинялими від старості крильцями.
- Ти повинна себе любити, - сказала вона, - бо інакше як же ти любитимеш когось? Любити інших треба, як самого себе. Так навіть у біблії записано. Не будеш любити себе – не зможеш любити інших. Це по-перше. А по-друге, як сама себе не любитимеш, то й інші тебе любити не будуть.
Після цих зустрічей дівчинка дуже хотіла перестати бути Равликом. Та, на жаль, вона зустріла Байдужість, Зраду і Жорстокість. Якби не оті дарунки, вона б, мабуть, або загинула, або і справді стала б такою, як колись мріяла. Але завдяки тому світлу, яке залишили у її серці Дві старі Жінки, вона розгледіла, що за Байдужістю, Зрадою і Жорстокістю ховається Слабкість. Звичайнісінька Людська Слабкість. «Не гоже відповідати на слабкість слабкістю» - подумала дівчинка… і знову перетворилась на Равлика. Але тепер її захисна оболонка складалась із Розуміння, Прощення і того Світла, що їй подарували Дві Жінки.
Я гадаю, ти розумієш, що це не зовсім казка. Принаймні ті Дві Жінки були справжніми. Вони подарували мені частку своєї душі, а я передаю її тобі - ті Дві Жінки цього варті, правда ж? І я буду тобі дуже вдячна, якщо ти цим скористуєшся для себе і, можливо, подаруєш комусь іншому.
Як там твій блокнот? Я думаю, він мріє про те, щоб на його сторінках з’явились радісні, веселі вірші.