... геній, з наперед відомою датою смерті. Очі без кольору, а замість одного пальця олівець. Миша мовчання шкребе по вухах, і всі звуки втрачають своє значення. Бо кожен звук – це породження Хаосу, це породження депресії у кімнаті, в його голові. І поки свічка не догризла себе до самих кінчиків пальців, можна нічого не боятися у сирій кімнаті, де над ліжком комарі завелися. З-за відсутності свіжої крові вони смокчуть одне одного до безкінечності, бо немає жодного виходу-входу з кімнати-труни. Де стіни розписані лівою рукою, де стіни настільки запліснявіли, що на них гниють навіть тіні від свічки, яка ще не догризла себе до самих кінчиків пальців.
Мозок генія працює цілодобово. Замінований різноманітними ідеями, він у будь-яку хвилину може вибухнути. Іграшки по всій підлозі – це лише перепустка назад у світ дитинства, з якого не залишилось ні спогадів, ні світлин. Бо кожна світлина – це вбивство часу. А на старість усі годинники йдуть назад: молодієш, заглядаєшся на підлітків, деградуєш до стану малої дитини, забуваєш слова, втрачаєш зуби, смокчеш повітря і нарешті граєшся іграшками, яких ніколи не було в дитини-індиго.
Геній, з наперед відомою датою смерті, знає, що помирати краще навесні, коли земля свіжа та родюча. Коли можна пустити коріння і прорости деревом перед чиїсь ясні очі.
...генії відходять безшумно, дерева кричать на весь світ.