Вандо, ставлю під сумнів авторитетність Вашого словника, скоріше всього він дитя сумнозвісного руху "на зближення аж до злиття української та російської мов". Мої арґументи:
В етимолоґічному словнику російської мови Фасмера, в якому він наводить паралелі з усіх слов*янських мов жодної паралелі не приведено. Словник цей створено після ІІ Світової. В словнику Іваницького,Шумлянського набат перекладається як ґвалт,сполох, дзвін. "Бить, ударить в набат" - бити, дзвонити на ґвалт, на сполох. Висновок слово "набат" скоріше всього ввійшло в словник української мови в 60-70 роки (період, про який я згадав на початку). Ще варто подивитися у тому словнику на цитування. У якого письменника взято цитату з посиланням на слово "набат"?

http://www.slovnyk.net/?swrd=%D0%9D%D0%90%D0%91%D0%90%D0%A2
Знайшов Ваше джерело. Відверто кажучи, не є цей словник авторитетним джерелом. Люди, які його укладали, взяли тупо словники 60-80 років і оцифрували. Звичайно, ніякого очищення від мулу русифікації не було зроблено. "набат" - той випадок, коли потрібно користуватися альтернативними до онлайнівського тлумача джерелами.

;)))
Ніко, знала б ти як мені від того страшно!

Вандо, рано чи пізно, всі люди, чиїм захопленням є створення текстів стають філологами. :) Автор може використати б-яке слово. Все визначає доцільність.
Поширення якогось слова чи фразеолоґізму в українській хЕдожній літературі ;) чи публіцистиці не може бути виправданням використанням його певним автором.
Наприклад: в СМІ України поширене використання такого фразеологічного покручу як "приймати участь". Ми ж не станемо на цій підставі його колифікувати?

Панно Вандо, дякую за посилання. Я згоден з Чернишенком. Словник, на який посилаєтесь Ви з пані Меленчук не є авторитетним в середовищі мовознавців. Я вже зазначав як саме він формувався, яке ідеолоґічне та методолоґічне підґрунтя лежить в його основі.
Нині нікому ніхто не завадить у виданні б-якого словника української мови. Я можу укласти тлумачний словник українського суржику без вказівки на те, що то суржик. Але чи буде такий словник авторитетним джерелом у наших з Вами диспутах?

Стосовно слова "набат". Воно запозичене росіянами з арабської через посередництво татарської та існує в російській мові вже кілька століть. В українську мову воно пробралося в добу русифікації 60-70-80 років.
До тих пір слово набат перекладалося українською як ґвалт, сполОх, або дзвін.
От такі от пиріжки з горохом, панно Вандо.
:)

Мирославо, я тут інкоґніто. Тут мій алтер-еґо трішки пофуліганив, та й також покинув свої екзерсиси. Залишився привид дохтура Нахмана, який спілкується виключно з приємними йому авторами.

Я не такий сильний в арабістиці, як Ви, Мирославо, тому не буду з Вами особливо сперечатися чи барабами "набаут" кликали вірних до мечетей чи ні. Однак "смутниє самнєнія" шматують бідного привода Д-ра Нахмана і підказують, що то муадзини з мінаретів скликають своїми гучними голосами вірних до молитовного подвигу, а не удари в набат...

Добре, вважатимемо, що слово "набат" прийшло до нас не шляхом русифікації 60-80 років ХХ ст., а безпосередньо запозичено молодою ґенерацією україських літераторів з арабської в ХХІ ст.
:)))