Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.23
00:38
А нам би ще пів дрібочки тепла
І слів, як шепіт, або вдих і видих.
І не шукати знову й знову винних,
Та ця зима укотре замела...
І мерзнуть руки, серце і думки,
І множиться образа на роки....
І слів, як шепіт, або вдих і видих.
І не шукати знову й знову винних,
Та ця зима укотре замела...
І мерзнуть руки, серце і думки,
І множиться образа на роки....
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Дмитро Павличко (1929) /
Вірші
У дитячому серці жила Україна —РУБАЇ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У дитячому серці жила Україна —РУБАЇ
18
Не кажуть правди тим, хто помирає,
Ні тим, хто у дуренство впав безкрає.
Брехня із милосердя — раз болить,
Брехня із страху — цілий вік карає.
19
Щасливим був я двічі: як на сіні
Мене віз батько в присмерки осінні
І як відчув, що в мене серце в
Те, що належить тільки Батьківщині.
20
Не смерті я боюсь, а темноти,
В якій не можеш сам себе знайти.
Благословенне світло дня і ночі,
Мисль, у якій засвічуєшся ти!
21
Сильніше за любов злоба горить,
Сильніше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любові,
Лишень краса людей навчає жить!
22
Загубить гай принадливість свою,
Як ти наткнешся в ньому на змію.
Сичання тихе здатне приглушити
Мільйони зичних співів у гаю.
23
Ми тільки почали розгадувати світ,
В щілину глянули, як діти з-за воріт;
Чи нам відчиняться пізнань важкі ворота,
Чи вирве нам серця роздорів динаміт?!
24
Колись я думав: радощі — це путь
У світ незнаний із моїх Покуть;
Тепер я знаю: радість — то дорога
До яблунь, що в Стопчатові цвітуть.
25
Ви любите лише себе? Любіть.
Збирайте в серці самолюбства їдь,
Ні! Ні! Вона вас зажене в могили,
Щоб вашим трупом землю отруїть!
26
Із цього поїзда, що так прекрасно йде,
Потрібно висісти, але не знаєш де,
Де станція твоя — така печальна й тиха,
Що вже не чутимеш, як потяг твій гуде.
27
Життя подібне до книжок: одна
Грубезна, та порожня і дурна,
А та, тонка,— мов сонце. Та буває
Все навпаки. Чому? Ніхто не зна.
28
Що більший самолюб і фарисей,
То більше прагне шани від людей.
Він так її приймає обережно
І крадькома, як чайові — лакей.
29
Ще від землі воно не відросло,
не виповзло із мокрих шмат,
А мати іграшку йому —
ах, майже справжній автомат.
І полум'ям воно січе, стріляє в материні
груди —
І мертвим молоком живе
й росте малий невинний кат!
30
На милицях з війни додому він прийшов,
І впала перед ним його свята любов,
І, ногу з дерева цілуючи, шептала:
«О щастя ти моє, о клен мій чорнобров!..»
31
Проходив я і всюди вздовж доріг
Дерева бачив — не зрізайте їх,—
Бо як же я повернуся додому
Пустелею — на батьківський поріг?!
32
Цвях витягнути важче, ніж забити.
Кидати важче, легше полюбити,
І важче в спогадах пройти життя,
Ніж просто бути молодим і жити.
33
Бувало, мати кличе, та дарма,
Я з книжкою сховавсь — мене нема.
І досі голосу в книжках шукаю,
Того, що я зневажив легкома.
34
Відходить все, як золоті черешні,
Серця ржавіють, як в намулі блешні,
Але цвітуть і сяють кожен день
Юнацькі мрії про літа прийдешні.
Не кажуть правди тим, хто помирає,
Ні тим, хто у дуренство впав безкрає.
Брехня із милосердя — раз болить,
Брехня із страху — цілий вік карає.
19
Щасливим був я двічі: як на сіні
Мене віз батько в присмерки осінні
І як відчув, що в мене серце в
Те, що належить тільки Батьківщині.
20
Не смерті я боюсь, а темноти,
В якій не можеш сам себе знайти.
Благословенне світло дня і ночі,
Мисль, у якій засвічуєшся ти!
21
Сильніше за любов злоба горить,
Сильніше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любові,
Лишень краса людей навчає жить!
22
Загубить гай принадливість свою,
Як ти наткнешся в ньому на змію.
Сичання тихе здатне приглушити
Мільйони зичних співів у гаю.
23
Ми тільки почали розгадувати світ,
В щілину глянули, як діти з-за воріт;
Чи нам відчиняться пізнань важкі ворота,
Чи вирве нам серця роздорів динаміт?!
24
Колись я думав: радощі — це путь
У світ незнаний із моїх Покуть;
Тепер я знаю: радість — то дорога
До яблунь, що в Стопчатові цвітуть.
25
Ви любите лише себе? Любіть.
Збирайте в серці самолюбства їдь,
Ні! Ні! Вона вас зажене в могили,
Щоб вашим трупом землю отруїть!
26
Із цього поїзда, що так прекрасно йде,
Потрібно висісти, але не знаєш де,
Де станція твоя — така печальна й тиха,
Що вже не чутимеш, як потяг твій гуде.
27
Життя подібне до книжок: одна
Грубезна, та порожня і дурна,
А та, тонка,— мов сонце. Та буває
Все навпаки. Чому? Ніхто не зна.
28
Що більший самолюб і фарисей,
То більше прагне шани від людей.
Він так її приймає обережно
І крадькома, як чайові — лакей.
29
Ще від землі воно не відросло,
не виповзло із мокрих шмат,
А мати іграшку йому —
ах, майже справжній автомат.
І полум'ям воно січе, стріляє в материні
груди —
І мертвим молоком живе
й росте малий невинний кат!
30
На милицях з війни додому він прийшов,
І впала перед ним його свята любов,
І, ногу з дерева цілуючи, шептала:
«О щастя ти моє, о клен мій чорнобров!..»
31
Проходив я і всюди вздовж доріг
Дерева бачив — не зрізайте їх,—
Бо як же я повернуся додому
Пустелею — на батьківський поріг?!
32
Цвях витягнути важче, ніж забити.
Кидати важче, легше полюбити,
І важче в спогадах пройти життя,
Ніж просто бути молодим і жити.
33
Бувало, мати кличе, та дарма,
Я з книжкою сховавсь — мене нема.
І досі голосу в книжках шукаю,
Того, що я зневажив легкома.
34
Відходить все, як золоті черешні,
Серця ржавіють, як в намулі блешні,
Але цвітуть і сяють кожен день
Юнацькі мрії про літа прийдешні.
| Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Святослав Синявський | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
