Бо ніхто не летить. Бо порожня, як серце, хата.
Бо не падають вже – і нема кого пере-вертати,
Бо стоять я-вони, та у Бога – інакші плани,
Бо летять – не сюди, а на південь аеро-плани,
Наче зграя гусей – темна вервичка без початку,
І, похукавши в руку, поставить життя печатку,
І останній вердикт – стенограма зі смайлів-речень:
«Іншим разом, мала. Як погода? P.S. – До речі,
Я читав – потепління насуне, тримайся, мила».
…І фігурки пінгвінів із дошки водою змило…
………………………………….
Ніж чекання недремне – то краще під горло ніж:
Срібнокульково в тім’я кап-капає кат- капіж…
…………………………………
…І до шаху півкроку. Ще ближче, либонь, до мату.
З головою накрила перина снігів зім’ята,
І крижина метляє у вирві, і вир – як віра,
(а на згадку про гусочку дробом дрібоче шкіра,
Дрібно цокають зуби). Пінгвіни малі, як діти…
Полетіти? Без них я не можу туди летіти…
Бо до ніг притулились, бо гріють, бо вірять досі,
Бо спливають над нами глобально – віки та осінь,
Бо любов напливає, бо айсберг чека-чекає,
Як гранати чека – ще півмиті – і капці раю,
Ще півкроку – і горло, і світ, що водою повен,
Захлинуться, захли… та біленький, як чайка, човен
Випливає, випли… І Мазай молодий у ньому,
Розгрібаючи тишу, веслує до мого дому:
- Ой, ґаздине, приймайте. Як мокро у вашій хаті…
І розп’яття обіймів зітнеться, і ми розп’яті,
На порозі. Обнімеш. Піднімеш – над світ, над воду:
- От, ґаздине, й приплив на човні Одіссей-заброда…
…………………………………………

…і пінгвіни притихли, і небо – як чорні вишні,
І у човнику рук нас гойдає, несе Всевишній…