Холоднi днi, одна другої
В душi, для щиростi чужої
Про помсту стулились думки,
Страшнi, жорстокi мов струмки
Текли вони по жилах Юри.
Як голос хмурої бандури
У нього погляд, в час розваг,
Як острiвний архiпелаг,
Забутий в гулi океану
Самотнiй вiн, кiнець роману
Ганебним вчинком сплюндрувать
Пiдбурить Юру слабка стать.
Були секунди, як з похмiлля,
Уйнявши ревнощiв свавiлля,
Вiн близький був i вже хотiв
Дiлить з дружиною сумнiв.
Вона, як генiй тiла гарний
Розтне сумнiв, як сон безбарвний,
А то здавалося давно
Й не з ним було, а з кимсь в кiно.
Але, угледiвши щасливу,
В Наталі усмiшку, пориву
Давав вiдразу заднiй хiд,
Гординя вражена вiдвiд
Шукала мов митець натхнення.
- О нi, - шептав. - Мого прощення
Їй не знайти в моїх словах,
Не пройме жаль мене, нi страх.
Любовi не було, нiзвiдки
Й тепер їй взятися, я в свiдки
Образу праведну вiзьму,
Я вiдомщу їй i ...йому.
Клянуся в тiм, моя дружина
Передi мною на колiна,
Як зв'ялий восени листок
Впаде пропаща в певний строк.
Її сльоза, її благання
Звiльнять мiй розум вiд страждання,
Вiд дальнiх мук. За грамом грам
Я стану пити той бальзам
З виразним настроєм зневаги,
З парадним видом переваги.