Божевільні вогні божевільної нації,
Плачуть діти, вмирають від голоду й холоду,
Й незчисленні життя-результати руйнації,
Почуття співчуття ми втрачаємо з молоду.

Ми знаходим себе у жорстокості й відчаї,
І вбиваєм життя, поламавшись від страху,
Й боїмося, лишаємо цінності вічнії,
Й прокидаємось ранком, поблідлі від жаху.

Ми не знаємо хто ми, утрачені в просторі,
Ну а з часом загублені в плині історії,
А коли нас покличуть залишимось осторонь,
Й заліковуєм рани душі свої хворої.

Почуття замінили байдужістю й зверхністю,
Лиш себе ми до сліз божевільно жаліємо,
Й лицемірство сьогодні назвем ми відвертістю,
Це усе, що ми знаємо, все, що ми вміємо.