Ще три коктейлі – й центрифуга, голова обертом і труп.
Тіло впаде у ноги друга, що після бару завів в клуб.
Стриптиз без усмішки, без гриму... анатомічний манекен!
Якось природно це й красиво, тільки в очах – стакан й бармен.
Він ніби дивиться на мене, ніби й не дивиться – він спить,
Немов портрет із плівки ”Свема” гіпнотизера... це болить.
Зліва сидить сонна блондинка, курить ментол і п’є вино,
А я – людина-невидимка... Ну і нехай! Це все одно!
Якби хоч хтось тут ще щось бачив (принаймні – хтось, принаймні – щось).
Серед сліпих немає зрячих! Когось б зустрів, хоча б когось.
Пристрій нічного підглядання за тими, хто вже почорнів
Й почервонів від слів й злягання серед розпусти вечорів.
Посеред сцени дискотеки, посеред п’яних учениць
Ковтають слину завтра-зеки... Губиться сенс серед дрібниць.
Потяг до іграшок і ігор, вистава сміху в дитсадку...
Тепер маніяк, ґвалтівник, кіборг, що вдень ховається в кутку.
Один лимон й пляшка текіли; не треба солі, є сльоза!
Вже зблідла й тьма, і сонце – біле... Хтось, може, й проти, та я – за!
Пів літри антидепресанту знімає втому й злість думок.
Для когось: ”Це є забагато!”... насправді, це лиш перший крок.
Алкоголізм – шкідлива звичка, хвороба розпачі й проблем;
Але яка поважна кличка: Дракон, Що Дихає Вогнем.
Іще ковток – і ізолятор, якщо ще два – кома і морг,
Тобто кінець життя і каторг, й вже не боржник... смерть спише борг.