ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.21
14:44
коли потвориться сміх
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
вороння зривається з древа
відлюдного острова мрій
залишає з веселощів
прокурену порож між
глюком & фаренгейтом
2024.09.21
12:59
Поміж...
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
Нібито впійманий, нібито схований…
Де ж тебе, друже, носили чорти?
Нібито вогняний, нібито вовняний,
Хто ж підтиратиме славні хвости
Різного племен, в правді упевнені
Скільки всього, чи вистачить сил?
В чаші заплетені, небом накреслені
2024.09.21
12:48
Вечір плескається ажурно,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
І спадає по краплі гулко.
То гріхи й грішки мене журять
В сповідань моїх перегуках.
Тиша ллється, та не вспокоїть,
Не обійме, така колюча.
А мені її, надважкої,
2024.09.21
12:28
Я блукаю між хмарочосами,
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
Як останній король модерну,
А мені кричать галантні гарсони
У чорних краватках-метеликах:
«Агов, містере!»
Мені посміхаються смугасті коти –
Вухасті свідки буття плямистого Місяця,
Знавці італійського сиру і сірих метелик
2024.09.21
12:00
Нехай тебе в моїй не буде вічності,
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
Ні губ твоїх, ні рук, ні сонця білого,
Воно вгорі для осені позичене,
З твоїх очей на жовтень перевтілилось.
І я у нім, і вірю, що не скотиться,
Що назавжди горить, мов на картині, де,
У жовтих хвилях осені не вт
2024.09.21
11:37
Щоденників не вів.
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
Життя поміж рядками залягло.
Був певен, щось таки мене вело
І днями, і впродовж років.
І якщо хтось захоче прочитати,
Хай поспішає, доки ще живий,
Щоб здогади в інші світи не слати
І не сказать: «Якийсь він не такий...»
2024.09.21
08:30
Їжачки каштанів падають з дерев
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
на бруківку скверу, у пожухлі трави,
кожен рік скидає дерево старе
їжачки у листя золотаве.
Для дітей забава, їх тут повен парк,
гомінка малеча грається плодами.
Я примружив очі, через листя шарк
сам біжу дитиною до
2024.09.21
05:38
Ти мене замучила безладдям
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
І надлишком придбаних речей, –
Поламала шафу, а в шухлядах
Не лишила й ніші для мишей.
У кімнаті душно та імлисто,
У повітрі висне всякий пил, –
А було без тебе свіжо й чисто,
І не мав мороки старожил.
2024.09.20
23:29
В обіймах матінки Природи
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
Люблю душею я цвісти.
Якби хоч тінь твоєї вроди,
Якби була зі мною ти!
І це високе безгоміння
Сміялося б із висоти,
Розвіялась печаль осіння,
2024.09.20
21:57
Ми наймиліше в серці носим,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
у думах наших бережем,
і лише подумки голосим,
як лихо десь підстереже…
Безмовно наше серце плаче,
щемить беззахисно душа,
і повноводо лине «Кача»,
2024.09.20
21:32
А бути чи не бути є ще шанси.
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
Захоплюємо села і міста!
Це ще аванси,
та нема балансу
у популяризації шута.
***
А той, що не утік, у теплій ванні
2024.09.20
21:00
Оскільки /
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
Оскільки сьогодні ти бунтівник,
Перелаштуй себе заново.
Ти мене чуєш, ну що то за крик?
І не забудь, підкинеш за авторство…
Оскільки сьогодні ти водолаз,
Переіначим і призвіще.
2024.09.20
15:02
Ярий Славе мій дивний!
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
Наспіваймо пісень
у пралипень чарівний
і в один той же день*!
28-ої ночі,
28-го дня
разом здіймемо очі
2024.09.20
12:52
Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
2024.09.20
10:55
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.09.20
09:31
вересня російська авіабомба влучила у пансіонат для літніх людей у Сумах.
Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Одна людина померла, ще дванадцять поранено…
Будинок для літніх людей.
Багатостраждальні Суми.
Совість, пропитана кров’ю, де?
Сумно…
Мабуть, для кривавих бомб і ракет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Гончар /
Вірші
/
2003-2004 - Нейтральні Сфери
ШОУ ВЖЕ ПРОЙШЛО!!!
Я сів, щоб потім не вставати, бо знав: як встану, то помру,
А я не хтів тоді вмирати і покидати цю нору.
В ній, замість неба, сира стеля – цементно-сіра, мов зола.
Звичайно, краще у пустелі... Так, краще там, де нас нема!
Та що поробиш, треба жити, де народився і помреш.
Свій рідний дім треба любити... Вміти вмирати варто теж.
Життя у бункері – кротяче: навколо – ніч, навколо – тьма,
Від неї сліпнуть вчора-зрячі... крім темряви нічо нема.
Я б міг піднятися на ноги, та я б упав... я чув це, знав.
Тому й схиляюсь до підлоги – першооснови вступних глав.
Вона лінолеумно стерта, також, холодна і слизька,
Така ж підлиза й підла стерва, маска їй личить до лиця.
Мабуть, я теж їй до вподоби, поранений завтрашнім днем.
Так, ми – коханці, ми – нероби; в нас трон рифмується із пнем.
На цьому спиляному дубі сиджу я так, мов й не вставав...
Я у в’язниці, в пастці-кубі, який з депресій сам скував,
Й сховав у себе все навколо, втративши ціну всім речам...
Так і живу (живу проколом) й бажаю ясності ночам!
Так-так, ночам, в яких згубився, коли ховався від зірок,
Бо був дурним й сліпо влюбився у їхнє моргання й пісок –
Сипкий, морський, трохи солений; більше скляний, ніж кам’яний.
Він знає все, усе про мене й про мур пустельний цегляний.
Точно, що є це – я не знаю, мабуть, – розділення думок.
Я і ненавиджу, й кохаю... я – геніальний ідіот.
А, хоча, ні. Я – просто смертник, який чекає свою смерть.
Вона пришле пустий конвертик й все полетить у шкереберть.
Там буде битись, мов птах в клітці, буде дуріти, наче біс,
Який танцює балет в сітці, як лікарі кричать: ”На біс!”
На біс, корпускули й флюїди! Ми хочем ще! Прекрасне шоу!
Від нього дах у нас поїде... Добавки! Що? Шоу вже пройшло?
***
Ми знов спізнились на прем’єру, шукаючи вільні крісла,
Нам б епідемія холери промінь надії принесла.
Вона б очистила нам партер, відправивши у морг усіх...
Із вежі лишились б лиш карти, розвіяні, мов вільний сміх.
***
Я б ліг, щоб потім не сідати, бо знав її – блаженну лінь,
А я не хтів лиш споглядати на себе й незворушну тінь.
В ній, замість сонця, тьма підвалу – вугільно-чорна, лиха й зла.
Так, світла й щастя в світі мало! Так, краще там, де нас нема!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ШОУ ВЖЕ ПРОЙШЛО!!!
Я сів, щоб потім не вставати, бо знав: як встану, то помру,
А я не хтів тоді вмирати і покидати цю нору.
В ній, замість неба, сира стеля – цементно-сіра, мов зола.
Звичайно, краще у пустелі... Так, краще там, де нас нема!
Та що поробиш, треба жити, де народився і помреш.
Свій рідний дім треба любити... Вміти вмирати варто теж.
Життя у бункері – кротяче: навколо – ніч, навколо – тьма,
Від неї сліпнуть вчора-зрячі... крім темряви нічо нема.
Я б міг піднятися на ноги, та я б упав... я чув це, знав.
Тому й схиляюсь до підлоги – першооснови вступних глав.
Вона лінолеумно стерта, також, холодна і слизька,
Така ж підлиза й підла стерва, маска їй личить до лиця.
Мабуть, я теж їй до вподоби, поранений завтрашнім днем.
Так, ми – коханці, ми – нероби; в нас трон рифмується із пнем.
На цьому спиляному дубі сиджу я так, мов й не вставав...
Я у в’язниці, в пастці-кубі, який з депресій сам скував,
Й сховав у себе все навколо, втративши ціну всім речам...
Так і живу (живу проколом) й бажаю ясності ночам!
Так-так, ночам, в яких згубився, коли ховався від зірок,
Бо був дурним й сліпо влюбився у їхнє моргання й пісок –
Сипкий, морський, трохи солений; більше скляний, ніж кам’яний.
Він знає все, усе про мене й про мур пустельний цегляний.
Точно, що є це – я не знаю, мабуть, – розділення думок.
Я і ненавиджу, й кохаю... я – геніальний ідіот.
А, хоча, ні. Я – просто смертник, який чекає свою смерть.
Вона пришле пустий конвертик й все полетить у шкереберть.
Там буде битись, мов птах в клітці, буде дуріти, наче біс,
Який танцює балет в сітці, як лікарі кричать: ”На біс!”
На біс, корпускули й флюїди! Ми хочем ще! Прекрасне шоу!
Від нього дах у нас поїде... Добавки! Що? Шоу вже пройшло?
***
Ми знов спізнились на прем’єру, шукаючи вільні крісла,
Нам б епідемія холери промінь надії принесла.
Вона б очистила нам партер, відправивши у морг усіх...
Із вежі лишились б лиш карти, розвіяні, мов вільний сміх.
***
Я б ліг, щоб потім не сідати, бо знав її – блаженну лінь,
А я не хтів лиш споглядати на себе й незворушну тінь.
В ній, замість сонця, тьма підвалу – вугільно-чорна, лиха й зла.
Так, світла й щастя в світі мало! Так, краще там, де нас нема!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію