1.
Той, хто живе один удома, той привикає пити сам,
Бички курити на балконі й не довіряти снам й сльозам.
Перевіряти ключ в колодці, щоб не зайшов дивний чужак,
А віддаватись лише водці, хоч можна й терти в ступці мак.
2.
У нього сірий холодильник, де вічно спить глухий мороз,
Перегорілий кип’ятильник й холодний чай з суданських роз.
В коробці з кави (в попільничці) всміхається суха трава,
А казанови запальнички лежать, мов цегляні дрова.
3.
Він рідко ходить в гастрономи, хіба – купити алкоголь,
На кухні вдень розводить гномів і зве себе Всевишній Троль.
Чорти на дошці ріжуть сало, русалки в ванній пудрять ніс...
Йому достатньо, та замало: вночі він рветься в темний ліс.
4.
На ньому тапочки для лазні, а сам в спецодязі зими,
У хащах чорних й непролазних зникає вмить, за ним і ми.
Ми кричимо, що жде маршрутка, мабуть остання... не дійдем,
Хоча, у хаті є закрутки... купим портвейну... буде джем!
5.
Один удома рідко вдома, частіше десь ловить жуків;
Він щось розказує про коми, і що не любить піджаків,
І що йому зручніше в кедах, в яких шнурівки від чобіт,
І що колись він жив у кедрах й їв мухомори на обід.
6.
Небо Тайги – шпалери стелі, світильник палить небокрай;
Сумні птахи і невеселі... фарбою в хмарі влитий “РАЙ!!!”
Він щось розмислює про вічне, а друзям каже: “Ви не ті!”,
Та він такий, як усі інші, це просто інші не такі...
7.
У нього вікна без фіранок й на диво чистий унітаз,
Він сам собі робить сніданок і випиває це за раз.
А потім слухає платівки, які лишив покійний дід,
В театрі палить кіноплівки й ходить на лекції про СНІД.
8.
Мала напівпуста вітальня, в куті – стілець і каремат;
Це нараз спальня і злягальня... в хмарі на стелі дивний мат.
Що означає трійця літер, з яких стікає тінь, мов вуж,
А божевільний п’яний вітер вривається без стуку в душ?
9-ий поверх.
Не пам’ятає він сусідів й згадує деколи кефір
Підчас його “йогівських” з’їздів, в яких вдихають лиш ефір –
І замовкають, завмирають... (аж чутно з шафи хитру міль),
Й то виникають, то зникають... так само й тінь! так само й тінь!
? (напевно, дах)
Той, хто ночує десь під дахом, постійно ходить по краю
І молиться, щоб стати птахом підчас польоту до раю
Ще до падіння, до асфальту, ще до удару, лиш на мить...
Життя зробило своє сальто, а ліфт все далі барахлить.