Поможи мені мамо, вернутись туди,
Де дитинства мого загубились сліди.
Підкажи, як вернутись в далекі роки,
Де закриті дороги й забуті стежки.
Хочу ще раз відчути той трепетний щем,
Розпуститись, мов брунька, під теплим дощем
І купатися в щебеті, пахощах трав,
Пити промені ранку й вечірніх заграв,
Де тихесенько вітер для квітки співа
Колискову про місяць і різні дива.
Хочу лихо забути, щасливо рости...
Розкажи мені казку, матусю, і ти.
Я заплющую очі і чую крізь сон,
Як серця наші б'ються, і їм в унісон,
Я, мов птаха, злітаю - й ніяк не злечу...
- Пропустіть у минуле, прошу вас!!! - кричу,
Та злетіти мені, певно, вже не дано...
А було, а було ж... У дитинстві, давно,
Я злітала під хмари, де сонця пісні
Зігрівали щасливу мене уві сні.
Я дивилась, розправивши крила свої,
Як запилюють гречку бджолині рої,
Як журилась калина, подруга моя,
Розуміла що сови пугикають я.
Там було мені легко - без фальшу і слів -
Тільки місяць і зорі, і ночі без снів.
Завжди бачила правду, добро і любов.
Повернутися хочу, відчути це знов.
Де ви, міфи й легенди! Я вірила вам!
А душа, мов забутий спустошений храм,
Де ні свічки, ні навіть ікони нема...
Там я ходжу немов би глуха і німа -
Поклик тиші не чую, немає і слів...
Але часом вночі мені мариться спів,
Твоє серцебиття і у пахощах сад...
Забери мене, мамо, у казку, назад...