Як плив ти поночі гулять
І вгледів добрий древній дім,
Де вікна сяйвами манять.
То знай – сховалась казка в нім.

Із-за старих віконних рам,
Та за подвійним мужнім склом,
Зберігся світ закритий нам.
Тож припадем туди чолом.

Маленька свічка воскова
Кидає тіні на паркет.
Паркет дубовий виграва
Із світлом давній менует.

Старечий величавий стіл
Униз бундючно погляда.
За ним у прогині легкім
Стілець-одноліток впада.

Повсюдно музика звучить,
Класично зіграна із нот.
Граційно мудрості учить
вона із вічності висот.

І запах милий квітковий
Несеться з музикою в такт.
Букет столітній польовий
Немов розквітлий по кутках.

Де аж до стелі гори книг
Про вічне в світі гомонять.
Навпроти них, яскравий штрих
Картини гір боготворять.

А на столі лежить перо,
Під ним папірус, мов віки.
Він згадку зрине про добро,
Заполонить мої думки.

У темну ніч, при світлі свіч,
На самоті з ним, тет-а-тет,
Признаюсь чесно віч-на-віч,
Люблю душевний раритет.