спочатку з’явилась тонка світла смужка в мені,
котра розрізала мене на дві частини,
і я йшов по цій стежці-смужці у Небо, виходячи з тіла.
навколо було темно.
здавалося, що ліворуч та праворуч мене – темні стіни,
і лише вузька стежка тягнулася вперед.
приблизно через пів хвилини стіни зникають
і я потрапляю на відкритий простір:
навколо тиша та спокій, ніжний туман – сила срібляста,
відсутність тіла та кордонів.
я зливаюся із силою, я скрізь.
здається, я колись тут уже був.
раптом з'являється апостол Петро.
його обличчя розпливчасте.
помічаю лише, що він має білий-білий одяг.
він каже, що мені ще зарано входите до раю.
позаду апостола – щось схоже на будинок,
захований від мого погляду напівтемрявою.

я відкриваю очі.
мені здалося, що відколи я злився із силою
і до появи апостола Петра,
я пробув у такому стаю декілька років (років 6 – 8).