Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Хомич /
Вірші
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
