Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - лише у замащених берцях
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
Об тягучої глини окопної ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю к
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Хомич /
Вірші
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
