
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Андрій Хомич /
Вірші
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЧУДЕСА В ГОЛОВЕ
я стою у плиты и готовлю чар-зелье,
чтобы влить его в тело,
которое ломит и злится,
«отойти», и отправиться в путь:
где встречаются люди с шестью головами,
бродят духи забытые кем-то навек,
ну а в небе, где найдёшь все цветы и цвета,
высоко-высоко над землёю, расправивши крылья –
великий и огненный Феникс парит.
когда зелье сварилось, набрав свою силу, –
я в руки свои взял «баян» долгожданный.
хвалу отдавши Богу и помолившись за дорогу –
которой должен был отправиться уж вскоре –
я принялся за ритуал,
за действие, которое с великим нетерпением так ждал:
наполнив дурью инструмент отменный –
поднёс его к руке – с любовью, нежно,
и отыскав побольше вену –
вонзил его я в вену смело,
глаза закрылись, всё вдруг стихло,
и дух опять вселился в тело, –
чтоб завершить всё это дело,
введя меня в свой странный мир.
и вот и снова на земле стою,
и зная, что я жив, не мёртвый –
стою и жду –
когда же наконец исчезнет дух, который был сейчас со мною.
вдруг что-то вспыхнуло, рвануло.
ну а дух?
а дух исчез, как будто джин ушел в бутылку.
когда ж всё стихло и настала тишина –
картина жуткая предстала взору:
вокруг, с зубами острыми как жала.
которые похожи были на кинжалы,
летали, ускоряя ход – огромные и злые помидоры.
поднявшись на ноги отправился я в горы,
чтоб от греха подальше удалиться
и с удовольствием напиться – воды,
которая текла как будто ленно меж ног двух исполинских дев,
сидящих на земле прожжённой,
подставив нежные тела полуденному зною
воспламенённой огненной звезды.
шагая по дороге пыльной,
навстречу камням великанам,
мне повстречался на пути подвыпивший н злой Иуда:
кричал он матом, проклиная Бога,
но это было до тех пор –
пока его не расчленил надвое летящий вниз стальной топор.
когда я поднимался вверх нешумно –
вдруг выбежал из-за кустов полураздетый бес:
он стал кричать, ругаться шумно,
сказал, что я не доживу до утра,
поскольку сам того не зная,
любовный видите ль прервал процесс.
мне стало страшно, даже жутко,
и испугавшись не на шутку –
я вытащил с кармана медный крест.
тут бес приблизился –
смеясь своей улыбкой жуткой.
вдруг крест исчез и бес исчез,
как будто это было злою шуткой.
я вытер пот со лба,
и развернулся чтоб идти дорогой горной,
когда увидел на своем пути –
фигуру пахаря в одежде чёрной:
в одной руке он нёс косу,
другой – обнял меня за плечи, –
теперь ты мой – сказал он мне, –
теперь ты мой – навеки.
я сделал шаг, затем другой –
и рухнул словно колос сбитый.
вы скажете – что пьян я, –
но это всё обман,
я просто сплю, ведь я – убитый.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію