Осінь у Києві знову дзвенить,
І спокій за нею услід дріботить.
Я не приховую стомлених сліз,
Шукаю на небі облюблений віз.
Вітер шурхоче – і листя униз –
Холодний, заляканий сів на карниз.
Холодні у ночі бездоннії очі,
Холодні у ночі бездомнії сни...

Осінь заглянула, так, на хвилинку,
Випити просить лиш кави горщинку.
Осінь у Києві знов проросла,
Просить налити хоч трохи вина,
Просить послухати тихі слова,
Про наше гаряче жіноче життя,
Просить хвилинку, а може всю ніч,
Потеревенити щоб віч-на-віч.

Ми, виявляється, дуже подібні,
Даруємо золото, ходимо в сріблі.
Плачемо голосно, тихий наш сміх,
Чиним неправильно – знаєм, що гріх.
Чуєм, що холодно – трохи вина,
І тіло зігріте, й гаряча душа.
Осінь у Києві, осінь прийшла!
Налийте ж, не бійтесь, їй краплю вина...