Фарба це ще не простір ти спробуй все ж порубати
Цю чорну ніч грані світла проблискують і двійник
Сидить у шибі навпроти мальована лялька блякла
Шию його підпилює лінія руху стрімка
Підземна ріка пересохла втрамбовані в ніч динозаври
Бивні кістки биті люстра привидів голоси –
Усе це тло для малюнка шия твоя кровоточить
А голова у шибі стартує а голова
Крізь товщу камінного моря крізь рибу дніпрову і кригу
Крізь бібліотечні сховища пропалюючи собі хід
Летить урочисто хвилина до карнавального вибуху
Губи її тяжко рухаються: я-л-і-т-а-ю-ч-а-г-о-л-о-в-а

VII

Вертикальне скло тяжке і гостре
Грань, яка не відала що тне
Радіус труби тінь Каліостро
Наче ліфтом тягне вниз мене
Кольори ґрунти нашарування
Дух земний химера кров як мох
Риби черепки листки прощання
Сфотографували нас обох
Крізь обличчя свічі і каміння
Скло подорожує крижане
Механізми тіні і падіння
Царство тіней як пітьма одне
Домовини валяться у шахти
Печі палять воскові тіла
І виходять ангели втішати
Очі опечалені зі скла
Це підземне дійство – тріслим дзвоном
І виттям в тунельному диму
Мчаться тіні рук їх за вагоном
Крізь густу вібруючу пітьму.

ІV

Моє прощай як чорний камінь
Посеред риб очей та уст
Моє люблю піски торкали
Там голос твій проріс боюсь

Троянда ночі квітка синя
Два розплески у два крила
І кораблю нема спасіння
Де ти очима пропливла