Забув себе аж на самісінькому на дні.
Лиш пам`ятаю - вискочений корок
та недовговтаний вівторок,
що бив по нирці. По спині -
спускалися мурахи в слалом,
де для зав`язаного сала
мій шлунок готував гарнір.
Кишки на марші, біля плоту
ввімкнув режим автопілоту,
щоб не попастись сатані -
дільничому Петру - під руку,
та він на диво - хитра сука
і знає - діло "в стакані".
Як випер баньки, хрюкнув гордо
щось про храпучі п`яні морди,
додав три букви геть блатні.
(Мене тягнуло вперто за язик)
-Гик-гик, гик-гик!
На себе глянь, Ален Делоне -
не рожа, а рапухи лона,
копита - ратиці свині.
Чувак при формі та у фурі
з плеча кийком як вбайканурить -
упала капсула у гній.
Мурахи поповзли угору,
до вуха - стрельнула Аврора,
а "бля..." і "ку..." - вже долітали в сні.
(народні танці без музик)
- Піз... мужик.. жик-жик... жик-жик...
Несвіжо тхнули марсіяни,
приводили мене до тями
по пиці - солодко мені.
Сірко? Марина? Чи корова?
Потроху приходив до слова.
Згадав усе про баранів.
Валило - як з вулкану недра -
прокльони, мов дощі у ведрах
село позаливали в гнів.
Та ранок добудився півнів -
щоб в мідниці змочити бивні
та в`їхати на білому коні
у день, як індик - в борщ...
та ні -
як в де попало -
попаді.

19 Вересня 2008