Ти не сумуєш від того, що зникають за обрієм хмари
Що не можеш приборкати память,
Що ховаєш під одягом крила
Твої кроки з дорогою за панібрата,
Відірватись від неї не сила, хоч вона й не коханка
Твій маршрут насміхається з карти
А в очах твоїх втома засіла...

Відчуваєш нескорену волю
На даху балансуючи з вітром
На краю над рядами балконів
І під євро закошених вікон
Знаєш кожну з зірок поіменно
Їм співаєш на ніч колискову
І щоранку у парку дерева
Проводжають тебе на роботу.

Помічаєш тепло в тих істотах,
Де вони ще про нього не знають
Хоч й без інфрачервоного зору...
Відкриваєш нові горизонти
І коли в них доходиш до краю
Твоє небо не застує стеля...

Ти не носиш з собою нічого
Що було б тобі важче за мрію
Що було би шкода залишити
І фарбуєш її кольоровим
Як на стінах стареньке графіті.
І так тихо, буває, проходиш
Залишивши лише по собі
Невловимий для решти слід
Із осінніх, привялих листків...