ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.03.01 05:15
Твоє лице в моїх долонях
Знайшло затишне укриття, -
Цілую губи, щоки, скроні
І не ховаю почуття.
Щоб ти відчула в кожнім слові,
Що струменять, як джерело, -
Моєї щирої любові
Непогамоване тепло.

Ярослав Чорногуз
2024.02.29 23:19
Світи, місяченьку,
Світи на діброву,
Нехай я перейду,

Іван Потьомкін
2024.02.29 21:57
В хмільному вальсі побажань
Пливуть до загсів молоді...
Дитячий сад, ти паузою стань
На їх зритмованій путі.
Найглибші очі – у дітей.
В них – цноти невичерпная криниця.
Долийте ж в свої кухлі, молоді,
Тепер лиш можете рідниться.

Євген Федчук
2024.02.29 19:17
Ішли Ісус з Петром якось по містах і селах.
В селі однім відпочити сіли над дорогу
На колоду, пожаліли утомлені ноги.
Аж іде повз чоловічок сумний, невеселий.
- Чому сумний? – пита Ісус. Той відповідає:
- Народилася у мене, нарешті дитина.
Треба йти

Олена Побийголод
2024.02.29 13:17
Із Володимира Войновича

Я був у краї, де правда вбита.
Там люди знагла втрачають житла.
Суворий клімат – зима без літа,
не вистачає тепла та світла.

Між днем та ніччю нема різниці,

Володимир Каразуб
2024.02.29 10:00
Дзеркала залишають твої відображення
В своїй пам’яті. Вони перетасовують їх як картяр,
Що ніколи не махлює і не зиркає на перстень сонця,
А твою присутність помічають коли ти
Недовіряєш власному віддзеркаленню,
Бо віра для них категорія віддзер

Світлана Пирогова
2024.02.29 08:47
Обличчя у весни дівоче, юне,
Усмішка загадкова на вустах.
І проростуть хвилясті в полі руни,
Пташиний затріпоче в небі змах.

Верба в сріблястих котиках лисніє,
Їх ніжно пестить радісна весна.
Підсніжники піднялися на ніжки,

Леся Горова
2024.02.29 08:35
Вітер гойдалку весняну розгойдав:
лютий шубу свою березню віддав -
тиснуть плечі й закороткий вже рукав,
сніг карманами розкис, повитікав!

Вгору! - сосен розгойдалося гілля!

А ворона себе гордо виставля -

Микола Соболь
2024.02.29 05:34
Ще ненароджене дитя
в утробі материнській вбили.
Спитати хочеться Творця,
чим воно світу завинило?
Ради чого російський кат
в живіт ножем ударив жінку?
І лоно розпоров булат.
А кат лише сміявся дзвінко.

Віктор Кучерук
2024.02.29 05:29
Хоча про сон це тільки спогад,
Але я знаю, що, на жаль,
Обмокла вранішня дорога
Віщує сльози і печаль.
Напевно, з любою розлука
Мене штовхне в далекий край,
Бо в сні ножа я брав у руку
І навпіл різав коровай.

Юрко Бужанин
2024.02.28 23:11
Я тобі віддам усе своє тепло,
Щоб від нього твоє серденько зігрілось,
Щоб кохати віддано воно могло
І ніколи більше, рідне, не боліло.

Підніму тебе я, люба, на руках
Віднесу туди, де вік панує спокій.
І де пройдемо

Іван Потьомкін
2024.02.28 22:28
Щонайвищий серед квітів,
Кому видно все на світі,
Підказав Будяк Барвінку
Взять Фіалочку за жінку.
Обмаль радощів у квітів,
Тож зраділи всі, мов діти,
І без зайвих там думок
Пустилися у танок.

Сергій Губерначук
2024.02.28 19:53
Так трапилось, що небо безцвітне,
що до сонця далека дорога в тупик,
що іскри від моїх копит
для всіх перехожих,
немов од салюту розвага.
Я виснаживсь
бігти
у безвість

Світлана Пирогова
2024.02.28 11:10
Як цвіт кульбаби, буйний вітер нас розніс.
Не повернути весняних емоцій.
Це ніби йти сліпому у дрімучий ліс.
Невідомість висить на кожнім кроці.

Оте, що долею написано тобі
Не перепишеш, пізно вже писати.
І не веди з собою марно боротьби.

Володимир Каразуб
2024.02.28 10:00
Ніхто не знає звідки і по що
Приходять духи явлені бажанням
Щоб зодягнути у твої слова
Не обережних чи навмисних марень,
І повісти про вирок свій. Але
Не все у чім запевнюють актори
Вбираючи слова чужих видінь
Приймає дійсний полюбовний образ,

Микола Соболь
2024.02.28 09:18
Переддень великої спокуси,
ще не кожен усвідомив гріх,
вже хреста зготовили Ісусу,
завтра хай помре за нас усіх.

Юда ще рахує тетрадрахми
і мотузка не зійшлась в петлі,
у цноті стоять юдейські храми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лазірко / Вірші / З Обличчя

 По межі терпіння
Вийшов на славу усміх -
участь її мине
в п`ятихвилиннім не-
порозумінні уснім.
Вираз обличчя - стримність,
загнана до образ,
впасти вдається раз,
вдруге - шукай хто винний.
Скільки б не підбирати
гриму до слова "ні" -
видно, як по мені
тінь проковзає ґратів.
Спокою позолота
витерта. Анапест -
трухне терпіння хрест,
сиплеться - болю соти.
Сухо - вода до вуха,
тісно словам до сліз.
Вибив з-під неба Віз -
голос, мов камінь, Духу.
Падає - в серці глухо.
Кола - чоло із бриж,
стиснутий міцно криж,
холоднокровні рухи.
Темно - пов`язка люті,
слизне від крові твердь.
Де наслідила смерть -
там прорости спокуті.

6 Жовтня 2008




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-07 00:01:44
Переглядів сторінки твору 1380
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 4.461 / 5.5  (5.044 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.060 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.662
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Поезія Модернізму і Неомодернізму
Автор востаннє на сайті 2023.12.31 21:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-10-07 11:19:08 ]
Привіт, Юрію. Із цікавістю прочитав вашого вірша.
Сподіваюсь, що і з користю. Бо щось прийшло у свідомість, щось - у підсвідомість.
Радий, що ви більше стали довіряти милозвучності.

Кинулось в очі "сипиться".

Щодо серйозніших зауваг, то радив би вам відходити від короткого рядка. Можливо тимчасово.
Чому? Бо важливою видається композиційна цільність. Наразі саме це вважаю дуже важливим на сьогоднішній день, і не тільки для вас. :)


Ось наприклад, чому б не так:

Вийшов на славу усміх - участь її мине
в п`ятихвилиннім не
                       порозумінні уснім.
Вираз обличчя - стримність, загнана до образ,
впасти вдається раз, вдруге - шукай хто винний.

Скільки не підбирати гриму до слова "ні" -
видно, як по мені тінь проковзає ґратів.
Спокою позолота витерта. Анапест -
трухне терпіння хрест, сипиться - болю соти.

Сухо - вода до вуха, тісно словам до сліз.
Вибив з-під неба Віз - голос, мов камінь, Духу.
Падає - серцю глухо. Кола - чоло із бриж,
стиснутий міцно криж, холоднокровні рухи.
Темно - пов`язка люті, слизне від крові твердь.
Де наслідила смерть - там прорости спокуті.

У такий спосіб демаскуються можливі недоробки у базисі (дещо відстороненого, але існуючого) ліричного героя, його певна непослідовність, непродуманість деяких концепцій, зрештою, не достатнє володіння собою.
Володіння собою, Юрію, - тут найголовніше.
Ваш герой зачіпає дуже серйозні світобудовні протиріччя, і його стан має значення. Прекрасне означення в кінці "прорости спокуті", але ж як воно прописано і використовується? Очевидно, що герой вірша намагається прийти до чогось, скажімо до позитиву, але у нього це не виходить. Тобто не вийшло ніби із заключним моментом. "Там прорости спокуті" надто відсторонене вирішення проблеми. "Там" і в когось, може, якось... Але така "слабкість" рішення строго продиктована саме вервицею попередніх "розмитих" образів. Так що все логічно. Логічне не попадання в прекрасне закінчення...

До речі, схожі проблеми вирішує і Ніка Новікова, але у неї якраз навпаки - ліргероїні до жодного позитиву йти не збираються і намагаються потрапити тільки в емоцію, що трохи легше.

А ось, скажімо, у Татчина - рівень проблем ніколи не виходить за рівень, на якому ліричний герой здатен тримати позитивно життєву рівновагу в керівництві дрібничками і не дрібничками.
Ось такі ось, Юрію, підозрілі навіть мені самому спекуляції, - але що прийшло до голови, те й сказав.
Словом, Dixi. :)