Чи знайомі ви з білченям Фроликом? Ні? Та цього не може бути! Фролика знають усі. Особливо в його рідному лісі.
Такого пустуна та не знати!
Чого тільки мати Білка не робила, як тільки не намагалася угамувати бешкетника. Умовляла. Соромила. Нічого не допомагало.
Фролик своє знає - то лісовим горіхом у Зайча кине, то малину у Ведмежати відбере, а то Павуку павутиння розірве ... Усього і не пригадаєш.
Та більш за все полюбляв Фролик із грибами воювати. Як це?
А ось як, послухайте. Візьме пустун різочку, і давай із грибів шляпки збивати. Навіщо, запитаєте. А так, для забави.
Гуляв якось Фролик лісом, шляпки з грибів збивав. З одного збив, з другого... І раптом чує,
- Ти чого оце бешкетуєш? З грибів шляпки збиваєш, а?
Озирнувся Фролик, бачить - дядечко Їжак стоїть, однією лапкою на ціпок спирається, в інший кошик тримає.
- Ти чого, питаю, бешкетуєш? - знову поцікавився дядечко Їжак, суворо подивившись на білченя – Хіба не вчили тебе, як у лісі поводитися? Не виховують тебе хіба?
- Ні, не виховують, - хитро прищулившись, випалив Фролик. - Я, дядечку Їжаче, і без того вихований,
- Бачу, бачу, який ти вихований, - похитав головою Їжак. - Ні, не на такого сина тіточка Білка заслуговує. Вона в тебе турботлива, лагідна. Усе з добрістю до тебе. З любов’ю. А ти лагідних слів не розумієш. Шкода мені тіточку Білку.
- Не на такого, кажете?! А на якого?! - дратівливо викликнув Фролик. - Якого ще не такого?!
Але дядечко Їжак уже дріботав далі, сподіваючись зібрати хоча б декілька неушкоджених грибів.
Однак, Білченя не знаходило собі місця.
- Не подобаюся вам, - сердито бурмотіло воно. - Іншого вам подавай. Я вам покаджу іншого! Ви у мене ще пошкодуєте!
Образа кісткою застрягла у Фролика в горлі. На очах з'явилися сльози. Йому здавалося, що весь ліс... Але що там весь ліс! Увесь світ повстав проти нього! А тут ще ці гриби.
- Це вони в усьому винні! - думало ображене білченя. - Якби не вони, не було б цієї бридкої розмови.
Грибам була оголошена справжня війна. Білченя знаходило гриби у найпотаємніших місцях і збивало, збивало, збивало ... збивало ці ненависні для нього шляпки.
Здавалося, що ще трохи й на весь ліс не залишиться жодного цілого гриба. І можете навіть не сумніватися, що так би все й сталося, якби не...
- І хто це тут хуліганить?! - чийсь голос пролунав надто грізно.
Білченя підняло очі. Поруч із ним стояв величезний гриб. Боровик!
- Оце так! Оце шляпка! - зрадів Фролик, піднявши догори різочку. - Я її зараз як... Як...
Білченя замахнулося. Але що це? Тепер він не тільки не міг збити шляпку, а навіть лапкою поворухнути.
- Ой-йой-йой! - заволав бідний бешкетник. - Ой-йой-йой! Моя лапка! Ой-йой-йой! Що ж це таке?!
- Мене це, між іншим, теж цікавить, - озвався раптом Боровик, незворушно дивлячись на білченя. - Що це таке?! Що це за неподобство? Хто тобі дозволив мої гриби псувати?
Тільки тепер Фролик помітив, що в гриба є очі, ніс, рот і навіть руки.
- А мені не треба дозволяти, - розлютилося перелякане, але усе ще гонористе білченя. - Що хочу, те і роблю. Ліс спільний. Хочу псую, хочу не псую.
А гриби? Вони для того й гриби... Ну... Щоб їх псувати. Отак!
- Ліс, говориш, спільний. Щоб псувати? Ну, ну, – загадково промовив Боровик Подивимося, що ти на це скажеш...
Вимовивши ці слова, гігантський Боровик став щось невдоволено шепотіти собі під ніс, прикриваючи рота кінчиком довгої білої бороди.
І ось тут таке почалося! Таке!
Фролика спершу гарненько трусонуло, потім підхопило, завертіло...
Його пухнасте тільце стало то витягатися, то стискуватися, то звужуватися... Але це було ще не найгірше!
Найгірше було потім, коли Фролик зазирнув у дзеркальце, яке невідомо звідкіля з'явилося в руках у Боровика. Це було щось страшне. Фролик, оте руденьке білченя, тепер походило на вузьку руду трубочку, увінчану крислатою яскраво-рудою шляпкою. Натуральний рудий гриб!
Білченя було в розпачі.
- Що скажеш? Подобається? - порушив мовчанку Боровик. - Це твій новий образ. Боюся, що назавжди.
- Як назавжди?! - закричав злякано Фролик.
- А от так! - відповів Боровик і зник, так само раптово, як і з'явився.
Минула година, дві... День змінювався. І тільки білченя залишалося рудим грибом.
Настав вечір.
Бідна тіточка Білка бігала лісом, шукаючи Фролика. Але його ніде не було.

На ліс зійшла ніч. Вона була дуже темною і нескінченно довгою.
Фролик не міг заснути, він здригався від кожного шереху. Смерека, під якою він стояв, здавалася йому страшним велетнем, що весь час норовив збити з голівки Фролика яскраво-руду шляпку.
І лише під ранок стомлений бідолаха задрімав. Йому снилася матуся Білка.
- Мамо! - крізь сон покликало білченя матусю, і прокинулося.
Світало. Подивившись навколо, і, згадавши усе, що з ним сталося, Фролик заплакав.
- Не плач, - сказав хтось тихенько й лагідно.
Білченя протерло очі. Біля нього стояла Сироїжка. Маленький симпатичний грибок у блакитній шляпці.
- Не треба плакати, - заспокоювала вона Фролика. - Не все так погано. Невдовзі все влаштується. От побачиш. Ти знову будеш білченям. Але, щоправда, є одна умова - за тебе повинен заступитися той, кого ти скривдив.
- Заступитися? Перед ким заступитися? - із надією в голосі запитав Фролик.
- Перед царем грибів, Боровиком! - відповіла велично Сироїжка. - Це він тебе так покарав. За твою безсердечність. Тобі цікаво, звідкіля про це знаю? Та я ж при палаці його величності Боровика Ялинового служу.
- Це добре, що служиш... При цьому... При палаці Ялинового... - погодився із Сироїжкою похнюплений Фролик, - Тільки от заступитися за мене нікому. Багатьох я скривдив.
І отут білченя побачило матусю Білку. Вона знову бігала лісом, шукаючи хоча б якихось слідів від зниклого білченяти.
Побачивши під смерекою Фролика, і, звичайно, не пізнавши його, вона хотіла було зірвати грибок, але раптом почула ріднесенький голосок:
- Матусю, це ж я! Фролик!
Забувши про грибок, Білка знову забігала по лісі. Вона чула голос Фролика! Але де ж він?!
- Ні, так не годиться! - знову пролунав голос Сироїжки. – Тільки уяви, ти ледве не позбавив себе єдиного шансу - знову стати білченям. Якщо тебе хтось зірве, вважай, що все пропало. Ти назавжди залишишся грибом - солоним, сушеним чи ще якимсь там...
- Але, що ж мені робити? Адже це була моя матуся! – впав у відчай Фролик.
- Знаю, що матуся! Тільки вона не знає, що гриб - це Фролик. Зірве тебе, й згадуй тоді, як звали. Для тебе тепер краще не висуватися, а ховатися. Зарийся в глицю й сиди, бо ще до кошика дядечки Їжака потрапиш, або під п'ятачок дядечка Кабана. Та й дядечко Лось цяцькатися не стане, зжує...
Цілий день ховався Фролик у глиці. Білченя бачило, як повз нього пробігали звірі, яких він раніш кривдив. Він чув, як вони його кликали. Але відповідати було марно. Та й кому прийде в голову думка, що гриб - це білченя Фролик?! Нікому!
День знову хилився до ночі.
І отут перед смерекою знову з'явилася тіточка Білка. У неї був дуже засмучений та змучений вигляд. Адже їй так і не вдалося відшукати Фролика!
У ці хвилини білченяті, як ніколи, хотілося обійняти й заспокоїти матусю, пригорнутися до її теплого та м'якого хутра. Та це були лише мрії.
Незабаром на лісовій галявинці з'явилися інші мешканці лісу.
Серед них було і Зайча, якого білченя горіхами закидало, і ведмежа, у якого Фролик малину відбирав, був навіть ткач Павук, у якого бешкетник павутиння псував, був також дядечко Їжак, до зауважень якого пустун ніколи не прислухався.
Кожний заспокоював тіточку Білку, як тільки міг. Ніхто вже не тримав образи на її сина. Усім хотілося одного - якнайшвидше знайти Фролика.

За цією метушнею звірі одразу не помітили, як посеред галявини виріс величезний гриб. Як ви вже, напевно, здогадалися, це була його величність Боровик Ялиновий.
- Кхе! Кхе! - голосно кашлянув він, намагаючись привернути до себе увагу. - Кхе! Кхе!
Звірі сторопіли. Такого гриба вони ще не бачили.
- Отже, - почав свою промову Боровик, - дозвольте відрекомендуватися - моя величність Боровик Ялиновий, власник усіх грибних угідь у цьому лісі.
Галявиною пробіг тихий шепіт:
- Цар грибів... Власник угідь...
Не звертаючи уваги на замішання й шепіт, його величність Боровик продовжував свою тронну промову:
- Дозвольте вам нагадати, що мої угіддя - це плід кропіткої праці багатьох грибниць, на яких росте дуже цінний за своїми поживними якостями продукт. І я не дозволю, щоб до цього продукту відносилися без поваги, а саме, збивали, ламали, топтали. Я сподіваюся, ви мене розумієте? Тому, за провини такого роду мною призначене покарання. На це покарання і був засуджений той, кого ви зараз шукаєте. Білченя Фролик! За свою гидку поведінку він був перетворений на гриб!
- Йой! - гірко зойкнула Білка. - Ваша Величносте...
- Я ще не закінчив! - владним голосом та рухом своєї пухкої долоньки зупинив її Боровик. - Так, я перетворив Фролика на гриба. Але є одна умова, що може зняти з нього ці чари. Це прощення. Ваше прощення. Наскільки мені відомо, він багатьох із вас скривдив.
- Ми йому вибачаємо! - закричали хором усі звірі. - Ми йому все-все вибачили!
- Ви впевнені? Тоді, що ж... Залишається тільки сподіватися, що він гідно оцінить старання й добрість таких друзів, як ви.
Сказавши це, Боровик підійшов до смереки, під якою стояв бідолаха Фролик, і, прикривши кінчиком довгої білої бороди рота, почав щось старанно нашіптувати.
І отут усі побачили, як руденький грибок раптом високо підстрибнув, стиснувся, розгорнувся... І... О, диво! Замість грибка перед ними з’явився ... Хто б ви думали?
Фролик! Мама Білка плакала від радощів.
А у лісі було справжнє свято. Звірі стрибали й танцювали. Але більш за всіх радів Фролик.
Це вже був не колишній паливода. Це було навчене прикрим досвідом і вдячне всім друзям білченя. Білченя, що неодмінно стане гідним сином для такої лагідної й турботливої матусі, як тіточка Білка.