Надходила світанкова пора.
Сонечко прокинулося, та вставати ясненькому ще не хотілося.
Воно ніжилося в білій пухнастій хмаринці, як у м'якій пуховій перині, і мріяло...
А мріяло воно...
Ну, про що могло мріяти Сонечко?
Наприклад, перетворитися на велику гарну квітку, щоб нею всі захоплювалися, або на золоту рибку, що плаває в прозорій, як кришталь, воді, або ж ...
Можна перетворитися на м'яч! Так, на великий жовтий м'яч, що скаче й скаче... І усім радісно. Навколо сміх, веселощі...
- Ку-ку-рі-ку!!! - проспівав Півник. - Сонечко, прокидайся!
- Уже прокинулося, - відповіло Сонечко, визирнувши з-понад хмаринки.
- Але ж на чому це я зупинилося? - продовжувало мріяти воно, розчісуючи свої скошлачені за ніч промінчики. - Так от, згадало, м'яч скаче й скаче по зеленій травичці... І це вже не м'яч, а велика жовта квітка, що своїм яскравим кольором приваблює до себе бджіл і метеликів.
Вони літають навколо м'яча-квітки і захоплюються:
- Ви тільки погляньте, яка краса! Який насичений жовтий колір!
- Це колір меду! - дзижчать бджоли.
- Це колір візерунка на наших крильцях! - викликують різнобарвні метелики.
- Це колір моїх очей! - втручається в розмову величезна банькувата бабка.
- Це колір... золотої рибки! - раптом вирішує м'яч-квітка, скотившись зеленим схилом у струмок.
І от м'яч уже не квітка, а рибка, що пливе струмком.
Знайома бабка так і норовить сісти на спину цієї дивної рибки, що нещодавно була м'ячем-квіткою.
Водичка в струмочку чиста, прозора, на піщаному дні навіть крихітні камінчики видко.
- Як добре! - говорить до себе м'яч-рибка. - Пливеш собі, пливеш… А навколо...
А навколо м'яча-рибки вже зібралися мешканці струмка: мальки, зелені жабенята, пуголовки...
- Що за дивовижна рибка? – перемовляються вони. - Вона нам щось нагадує. Але, що? Ну, звісно, сонце. Це риба-сонце. Сонце! Де наше тепле й ласкаве Сонечко? Ясне Сонечко, де ти?!
Сонечко схаменулося і знову визирнуло з-понад хмаринки.
- Хто мене кликав?! - запитало воно.
- Ми! - почуло Сонечко у відповідь і побачило безліч сяючих очей.
На Сонечко чекали всі! І квіточки на галявині, і рибки в струмочку, і малеча в садочку, тримаючи в руках величезні барвисті м'ячі...
- Як добре, що я саме Сонечко! - подумало Сонечко, викочуючись із-за хмаринки великим жовтим м'ячем, та пливучи по безмежжю синього неба золотою рибкою. - Адже мене всі так люблять.