Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Казка про стару Прищіпку
Стара, і як вона сама вважала, навчена життям, Прищіпка сиділа на білизняній мотузці і журилася:
- Ну, чому?! Чому про мене забули? Чіпка, працьовита... Нічого не розумію. Чим це я кому не догодила?
Смеркалося. І від того, що от-от надійде ніч, бабуся Прищіпка дуже нервувала.
Адже вона ніколи не ночувала просто неба!
Повз неї з гучним лементом, полюючи на невидиму мошку, пролітали молоденькі ластівки.
Старій Прищіпці завжди подобалося спостерігати за цими в'юнкими пташками, які щороку гніздилися під стріхою хазяйської хати.
- Отак би і мені, як вони... Літати, літати... - зітхнула старенька.
- Погляньте, яка кумедна ластівка! – раптом пропищала одна з тих крихт, сідаючи поруч із Прищіпкою.
- Яка кумедна! Яка кумедна! - підхопив молодняк, обсівши білизняну мотузку.
- Чого це ви там розшумілися?! Що сталося?! - почувся з гнізда суворий голос мами Ластівки.
- Мамо! Мамо, подивися, яка кумедна ластівка! - знову загомоніли малята, вказуючи на Прищіпку.
- Дурненькі, - розсміялася Ластівка. - Це не ластівка, а Прищіпка. - Хоча, вона і, справді, чимось схожа на нас.
- Схожа, схожа! – знову весело підхопили молоденькі ластівки, кружляючи по подвір’ю.
Мама Ластівка вилетіла з гнізда і сіла на мотузці, ближче до Прищіпки.
- Не ображайтеся на них, сусідко, - звернулася вона до Прищіпки, перепрошуючи за своїх непосид. - Малі вони ще, наївні. - А що це ви так затрималися сьогодні? Незабаром стемніє .
- Та ні, не затрималася, - відповіла Прищіпка, смутно подивившись на Ластівку. - Забули про мене. От і все..
- А я от діточок ніяк спати не вкладу, - спробувала відволікти її від сумних думок Ластівка. - Не слухаються пустуни. На Фею Смарагдового Лісу чекають. Ну, цю, котра за пташками та звірятами доглядає. Вона, кажуть, будь-яке бажання, якщо воно добре, виконати може.
- Дійсно? – із надією в голосі запитала Прищіпка. А як... щодо мого бажання? – Чи зможе вона виконати моє бажання? Адже я так схожа на вас, ластівок.
- Думаю, що зможе, - утішила Прищіпку Ластівка. – Звичайно, зможе!
- І де я маю її зустріти? – вела далі старенька Прищіпка. – Що, як я її не впізнаю? Я її ніколи не бачила.
- Так і я її ніколи не бачила, - відповіла Ластівка. - Знаю лише, що товаришує з Вітром, та приходить до тих, хто потребує її допомоги.
- Це про мене, - знову зітхнула Прищіпка. - Я також потребую її допомоги.
- Ну, якщо потребуєте, виходить, прийде, - завірила Прищіпку Ластівка, - А мене вибачте, час діток спати вкладати. Доброї вам ночі, сусідко!
Ластівка полетіла, а Прищіпка все думала й думала про Фею Смарагдового Лісу.
- Не сумуй, Прищ-щ-щіпко! – почувся раптом чийсь підбадьорливий шарудливий голос. Це був Вітер. – Почув, - каже, - я твою розмову з Ластівкою, та й от вирішив усі твої слова до Феї Смарагдового Лісу донести, ну, щоб вона з тобою зустрілася. Отож не турбуйся. Чекай. Вона неодмінно до тебе прийде. Чека-а-а-ай! - З цими словами Вітер знявся угору й полетів на пошуки Феї.
А тимчасом на землю зійшла ніч.
Золотим човником на темно-синє небо виплив місяць, а навколо нього засвітилася безліч різнобарвних зірочок.
І отут Прищіпка побачила, що одна із зірочок, відокремилася від своїх подруг, і почала швиденько спускатися на землю. Це була дуже яскрава зелена зірочка.
Зірочка усе наближалася й наближалася.
І от перед Прищіпкою, у пишному, оздобленому сяючими смарагдами убранні, стоїть чарівна Фея.
- Рада тебе бачити, Прищіпко, - привітала Прищіпку Фея. – Так, що ти хотіла у мене попросити?
Але Прищіпка була настільки піднесена побаченим, що навіть забула про своє прохання.
- Ну, сміливіше! - підбадьорила Прищіпку Фея. - Яке у тебе бажання?
- Я дуже, я дуже хочу бути ластівкою, - зніяковіло прошепотіла стара Прищіпка.
- Ластівкою? Чому саме ластівкою? - здивувалася Фея.
- Тому що я зможу літати... - так само тихо відповіла Прищіпка.
- А чи відомо тобі, дорогенька, що бути ластівкою непросто? - запитала Фея, зворушливо дивлячись на стареньку Прищіпку. - Адже ластівка - це перелітний птах, який з настанням холодів летить у вирій, до теплих країв. Шлях туди нелегкий, а іноді і небезпечний. Летіти доводиться над горами, морями, пустелями... Та й вороги у ластівок є, хижі птахи та звірі. Чи готова ти знести усі ці труднощі?
- Готова! - викликнула Прищіпка, віддано глянувши на Фею.
Адже це була відважна, загартована морозами та спекою, Прищіпка.
- Тоді, нехай буде по-твоєму. Бути тобі ластівкою! - вимовила Фея, торкнувшись Прищіпки маленькою смарагдовою гілочкою.
- Спасибі тобі, добра Феє! - подякувала Смарагдовій Феї Прищіпка-ластівка, змахнувши крилами та відриваючись від білизняної мотузки.....
- Нехай щастить! - крикнула їй услід Фея.
А наступного дня, розвішуючи свіжовипрану білизну, хазяйка не дорахувалася однієї прищіпки.
- Десь загубилася, - подумала вона, не особливо шкодуючи про втрату.
Та й звідкіля їй було знати, що нині у світі на одну ластівку стало більше.
А от ми, друзі, знаємо.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про стару Прищіпку
Стара, і як вона сама вважала, навчена життям, Прищіпка сиділа на білизняній мотузці і журилася:
- Ну, чому?! Чому про мене забули? Чіпка, працьовита... Нічого не розумію. Чим це я кому не догодила?
Смеркалося. І від того, що от-от надійде ніч, бабуся Прищіпка дуже нервувала.
Адже вона ніколи не ночувала просто неба!
Повз неї з гучним лементом, полюючи на невидиму мошку, пролітали молоденькі ластівки.
Старій Прищіпці завжди подобалося спостерігати за цими в'юнкими пташками, які щороку гніздилися під стріхою хазяйської хати.
- Отак би і мені, як вони... Літати, літати... - зітхнула старенька.
- Погляньте, яка кумедна ластівка! – раптом пропищала одна з тих крихт, сідаючи поруч із Прищіпкою.
- Яка кумедна! Яка кумедна! - підхопив молодняк, обсівши білизняну мотузку.
- Чого це ви там розшумілися?! Що сталося?! - почувся з гнізда суворий голос мами Ластівки.
- Мамо! Мамо, подивися, яка кумедна ластівка! - знову загомоніли малята, вказуючи на Прищіпку.
- Дурненькі, - розсміялася Ластівка. - Це не ластівка, а Прищіпка. - Хоча, вона і, справді, чимось схожа на нас.
- Схожа, схожа! – знову весело підхопили молоденькі ластівки, кружляючи по подвір’ю.
Мама Ластівка вилетіла з гнізда і сіла на мотузці, ближче до Прищіпки.
- Не ображайтеся на них, сусідко, - звернулася вона до Прищіпки, перепрошуючи за своїх непосид. - Малі вони ще, наївні. - А що це ви так затрималися сьогодні? Незабаром стемніє .
- Та ні, не затрималася, - відповіла Прищіпка, смутно подивившись на Ластівку. - Забули про мене. От і все..
- А я от діточок ніяк спати не вкладу, - спробувала відволікти її від сумних думок Ластівка. - Не слухаються пустуни. На Фею Смарагдового Лісу чекають. Ну, цю, котра за пташками та звірятами доглядає. Вона, кажуть, будь-яке бажання, якщо воно добре, виконати може.
- Дійсно? – із надією в голосі запитала Прищіпка. А як... щодо мого бажання? – Чи зможе вона виконати моє бажання? Адже я так схожа на вас, ластівок.
- Думаю, що зможе, - утішила Прищіпку Ластівка. – Звичайно, зможе!
- І де я маю її зустріти? – вела далі старенька Прищіпка. – Що, як я її не впізнаю? Я її ніколи не бачила.
- Так і я її ніколи не бачила, - відповіла Ластівка. - Знаю лише, що товаришує з Вітром, та приходить до тих, хто потребує її допомоги.
- Це про мене, - знову зітхнула Прищіпка. - Я також потребую її допомоги.
- Ну, якщо потребуєте, виходить, прийде, - завірила Прищіпку Ластівка, - А мене вибачте, час діток спати вкладати. Доброї вам ночі, сусідко!
Ластівка полетіла, а Прищіпка все думала й думала про Фею Смарагдового Лісу.
- Не сумуй, Прищ-щ-щіпко! – почувся раптом чийсь підбадьорливий шарудливий голос. Це був Вітер. – Почув, - каже, - я твою розмову з Ластівкою, та й от вирішив усі твої слова до Феї Смарагдового Лісу донести, ну, щоб вона з тобою зустрілася. Отож не турбуйся. Чекай. Вона неодмінно до тебе прийде. Чека-а-а-ай! - З цими словами Вітер знявся угору й полетів на пошуки Феї.
А тимчасом на землю зійшла ніч.
Золотим човником на темно-синє небо виплив місяць, а навколо нього засвітилася безліч різнобарвних зірочок.
І отут Прищіпка побачила, що одна із зірочок, відокремилася від своїх подруг, і почала швиденько спускатися на землю. Це була дуже яскрава зелена зірочка.
Зірочка усе наближалася й наближалася.
І от перед Прищіпкою, у пишному, оздобленому сяючими смарагдами убранні, стоїть чарівна Фея.
- Рада тебе бачити, Прищіпко, - привітала Прищіпку Фея. – Так, що ти хотіла у мене попросити?
Але Прищіпка була настільки піднесена побаченим, що навіть забула про своє прохання.
- Ну, сміливіше! - підбадьорила Прищіпку Фея. - Яке у тебе бажання?
- Я дуже, я дуже хочу бути ластівкою, - зніяковіло прошепотіла стара Прищіпка.
- Ластівкою? Чому саме ластівкою? - здивувалася Фея.
- Тому що я зможу літати... - так само тихо відповіла Прищіпка.
- А чи відомо тобі, дорогенька, що бути ластівкою непросто? - запитала Фея, зворушливо дивлячись на стареньку Прищіпку. - Адже ластівка - це перелітний птах, який з настанням холодів летить у вирій, до теплих країв. Шлях туди нелегкий, а іноді і небезпечний. Летіти доводиться над горами, морями, пустелями... Та й вороги у ластівок є, хижі птахи та звірі. Чи готова ти знести усі ці труднощі?
- Готова! - викликнула Прищіпка, віддано глянувши на Фею.
Адже це була відважна, загартована морозами та спекою, Прищіпка.
- Тоді, нехай буде по-твоєму. Бути тобі ластівкою! - вимовила Фея, торкнувшись Прищіпки маленькою смарагдовою гілочкою.
- Спасибі тобі, добра Феє! - подякувала Смарагдовій Феї Прищіпка-ластівка, змахнувши крилами та відриваючись від білизняної мотузки.....
- Нехай щастить! - крикнула їй услід Фея.
А наступного дня, розвішуючи свіжовипрану білизну, хазяйка не дорахувалася однієї прищіпки.
- Десь загубилася, - подумала вона, не особливо шкодуючи про втрату.
Та й звідкіля їй було знати, що нині у світі на одну ластівку стало більше.
А от ми, друзі, знаємо.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
