Стара, і як вона сама вважала, навчена життям, Прищіпка сиділа на білизняній мотузці і журилася:
- Ну, чому?! Чому про мене забули? Чіпка, працьовита... Нічого не розумію. Чим це я кому не догодила?
Смеркалося. І від того, що от-от надійде ніч, бабуся Прищіпка дуже нервувала.
Адже вона ніколи не ночувала просто неба!
Повз неї з гучним лементом, полюючи на невидиму мошку, пролітали молоденькі ластівки.
Старій Прищіпці завжди подобалося спостерігати за цими в'юнкими пташками, які щороку гніздилися під стріхою хазяйської хати.
- Отак би і мені, як вони... Літати, літати... - зітхнула старенька.
- Погляньте, яка кумедна ластівка! – раптом пропищала одна з тих крихт, сідаючи поруч із Прищіпкою.
- Яка кумедна! Яка кумедна! - підхопив молодняк, обсівши білизняну мотузку.
- Чого це ви там розшумілися?! Що сталося?! - почувся з гнізда суворий голос мами Ластівки.
- Мамо! Мамо, подивися, яка кумедна ластівка! - знову загомоніли малята, вказуючи на Прищіпку.
- Дурненькі, - розсміялася Ластівка. - Це не ластівка, а Прищіпка. - Хоча, вона і, справді, чимось схожа на нас.
- Схожа, схожа! – знову весело підхопили молоденькі ластівки, кружляючи по подвір’ю.
Мама Ластівка вилетіла з гнізда і сіла на мотузці, ближче до Прищіпки.
- Не ображайтеся на них, сусідко, - звернулася вона до Прищіпки, перепрошуючи за своїх непосид. - Малі вони ще, наївні. - А що це ви так затрималися сьогодні? Незабаром стемніє .
- Та ні, не затрималася, - відповіла Прищіпка, смутно подивившись на Ластівку. - Забули про мене. От і все..
- А я от діточок ніяк спати не вкладу, - спробувала відволікти її від сумних думок Ластівка. - Не слухаються пустуни. На Фею Смарагдового Лісу чекають. Ну, цю, котра за пташками та звірятами доглядає. Вона, кажуть, будь-яке бажання, якщо воно добре, виконати може.
- Дійсно? – із надією в голосі запитала Прищіпка. А як... щодо мого бажання? – Чи зможе вона виконати моє бажання? Адже я так схожа на вас, ластівок.
- Думаю, що зможе, - утішила Прищіпку Ластівка. – Звичайно, зможе!
- І де я маю її зустріти? – вела далі старенька Прищіпка. – Що, як я її не впізнаю? Я її ніколи не бачила.
- Так і я її ніколи не бачила, - відповіла Ластівка. - Знаю лише, що товаришує з Вітром, та приходить до тих, хто потребує її допомоги.
- Це про мене, - знову зітхнула Прищіпка. - Я також потребую її допомоги.
- Ну, якщо потребуєте, виходить, прийде, - завірила Прищіпку Ластівка, - А мене вибачте, час діток спати вкладати. Доброї вам ночі, сусідко!
Ластівка полетіла, а Прищіпка все думала й думала про Фею Смарагдового Лісу.
- Не сумуй, Прищ-щ-щіпко! – почувся раптом чийсь підбадьорливий шарудливий голос. Це був Вітер. – Почув, - каже, - я твою розмову з Ластівкою, та й от вирішив усі твої слова до Феї Смарагдового Лісу донести, ну, щоб вона з тобою зустрілася. Отож не турбуйся. Чекай. Вона неодмінно до тебе прийде. Чека-а-а-ай! - З цими словами Вітер знявся угору й полетів на пошуки Феї.
А тимчасом на землю зійшла ніч.
Золотим човником на темно-синє небо виплив місяць, а навколо нього засвітилася безліч різнобарвних зірочок.
І отут Прищіпка побачила, що одна із зірочок, відокремилася від своїх подруг, і почала швиденько спускатися на землю. Це була дуже яскрава зелена зірочка.
Зірочка усе наближалася й наближалася.
І от перед Прищіпкою, у пишному, оздобленому сяючими смарагдами убранні, стоїть чарівна Фея.
- Рада тебе бачити, Прищіпко, - привітала Прищіпку Фея. – Так, що ти хотіла у мене попросити?
Але Прищіпка була настільки піднесена побаченим, що навіть забула про своє прохання.
- Ну, сміливіше! - підбадьорила Прищіпку Фея. - Яке у тебе бажання?
- Я дуже, я дуже хочу бути ластівкою, - зніяковіло прошепотіла стара Прищіпка.
- Ластівкою? Чому саме ластівкою? - здивувалася Фея.
- Тому що я зможу літати... - так само тихо відповіла Прищіпка.
- А чи відомо тобі, дорогенька, що бути ластівкою непросто? - запитала Фея, зворушливо дивлячись на стареньку Прищіпку. - Адже ластівка - це перелітний птах, який з настанням холодів летить у вирій, до теплих країв. Шлях туди нелегкий, а іноді і небезпечний. Летіти доводиться над горами, морями, пустелями... Та й вороги у ластівок є, хижі птахи та звірі. Чи готова ти знести усі ці труднощі?
- Готова! - викликнула Прищіпка, віддано глянувши на Фею.
Адже це була відважна, загартована морозами та спекою, Прищіпка.
- Тоді, нехай буде по-твоєму. Бути тобі ластівкою! - вимовила Фея, торкнувшись Прищіпки маленькою смарагдовою гілочкою.
- Спасибі тобі, добра Феє! - подякувала Смарагдовій Феї Прищіпка-ластівка, змахнувши крилами та відриваючись від білизняної мотузки.....
- Нехай щастить! - крикнула їй услід Фея.

А наступного дня, розвішуючи свіжовипрану білизну, хазяйка не дорахувалася однієї прищіпки.
- Десь загубилася, - подумала вона, не особливо шкодуючи про втрату.
Та й звідкіля їй було знати, що нині у світі на одну ластівку стало більше.
А от ми, друзі, знаємо.