Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Проза
Казка про стару Прищіпку
Стара, і як вона сама вважала, навчена життям, Прищіпка сиділа на білизняній мотузці і журилася:
- Ну, чому?! Чому про мене забули? Чіпка, працьовита... Нічого не розумію. Чим це я кому не догодила?
Смеркалося. І від того, що от-от надійде ніч, бабуся Прищіпка дуже нервувала.
Адже вона ніколи не ночувала просто неба!
Повз неї з гучним лементом, полюючи на невидиму мошку, пролітали молоденькі ластівки.
Старій Прищіпці завжди подобалося спостерігати за цими в'юнкими пташками, які щороку гніздилися під стріхою хазяйської хати.
- Отак би і мені, як вони... Літати, літати... - зітхнула старенька.
- Погляньте, яка кумедна ластівка! – раптом пропищала одна з тих крихт, сідаючи поруч із Прищіпкою.
- Яка кумедна! Яка кумедна! - підхопив молодняк, обсівши білизняну мотузку.
- Чого це ви там розшумілися?! Що сталося?! - почувся з гнізда суворий голос мами Ластівки.
- Мамо! Мамо, подивися, яка кумедна ластівка! - знову загомоніли малята, вказуючи на Прищіпку.
- Дурненькі, - розсміялася Ластівка. - Це не ластівка, а Прищіпка. - Хоча, вона і, справді, чимось схожа на нас.
- Схожа, схожа! – знову весело підхопили молоденькі ластівки, кружляючи по подвір’ю.
Мама Ластівка вилетіла з гнізда і сіла на мотузці, ближче до Прищіпки.
- Не ображайтеся на них, сусідко, - звернулася вона до Прищіпки, перепрошуючи за своїх непосид. - Малі вони ще, наївні. - А що це ви так затрималися сьогодні? Незабаром стемніє .
- Та ні, не затрималася, - відповіла Прищіпка, смутно подивившись на Ластівку. - Забули про мене. От і все..
- А я от діточок ніяк спати не вкладу, - спробувала відволікти її від сумних думок Ластівка. - Не слухаються пустуни. На Фею Смарагдового Лісу чекають. Ну, цю, котра за пташками та звірятами доглядає. Вона, кажуть, будь-яке бажання, якщо воно добре, виконати може.
- Дійсно? – із надією в голосі запитала Прищіпка. А як... щодо мого бажання? – Чи зможе вона виконати моє бажання? Адже я так схожа на вас, ластівок.
- Думаю, що зможе, - утішила Прищіпку Ластівка. – Звичайно, зможе!
- І де я маю її зустріти? – вела далі старенька Прищіпка. – Що, як я її не впізнаю? Я її ніколи не бачила.
- Так і я її ніколи не бачила, - відповіла Ластівка. - Знаю лише, що товаришує з Вітром, та приходить до тих, хто потребує її допомоги.
- Це про мене, - знову зітхнула Прищіпка. - Я також потребую її допомоги.
- Ну, якщо потребуєте, виходить, прийде, - завірила Прищіпку Ластівка, - А мене вибачте, час діток спати вкладати. Доброї вам ночі, сусідко!
Ластівка полетіла, а Прищіпка все думала й думала про Фею Смарагдового Лісу.
- Не сумуй, Прищ-щ-щіпко! – почувся раптом чийсь підбадьорливий шарудливий голос. Це був Вітер. – Почув, - каже, - я твою розмову з Ластівкою, та й от вирішив усі твої слова до Феї Смарагдового Лісу донести, ну, щоб вона з тобою зустрілася. Отож не турбуйся. Чекай. Вона неодмінно до тебе прийде. Чека-а-а-ай! - З цими словами Вітер знявся угору й полетів на пошуки Феї.
А тимчасом на землю зійшла ніч.
Золотим човником на темно-синє небо виплив місяць, а навколо нього засвітилася безліч різнобарвних зірочок.
І отут Прищіпка побачила, що одна із зірочок, відокремилася від своїх подруг, і почала швиденько спускатися на землю. Це була дуже яскрава зелена зірочка.
Зірочка усе наближалася й наближалася.
І от перед Прищіпкою, у пишному, оздобленому сяючими смарагдами убранні, стоїть чарівна Фея.
- Рада тебе бачити, Прищіпко, - привітала Прищіпку Фея. – Так, що ти хотіла у мене попросити?
Але Прищіпка була настільки піднесена побаченим, що навіть забула про своє прохання.
- Ну, сміливіше! - підбадьорила Прищіпку Фея. - Яке у тебе бажання?
- Я дуже, я дуже хочу бути ластівкою, - зніяковіло прошепотіла стара Прищіпка.
- Ластівкою? Чому саме ластівкою? - здивувалася Фея.
- Тому що я зможу літати... - так само тихо відповіла Прищіпка.
- А чи відомо тобі, дорогенька, що бути ластівкою непросто? - запитала Фея, зворушливо дивлячись на стареньку Прищіпку. - Адже ластівка - це перелітний птах, який з настанням холодів летить у вирій, до теплих країв. Шлях туди нелегкий, а іноді і небезпечний. Летіти доводиться над горами, морями, пустелями... Та й вороги у ластівок є, хижі птахи та звірі. Чи готова ти знести усі ці труднощі?
- Готова! - викликнула Прищіпка, віддано глянувши на Фею.
Адже це була відважна, загартована морозами та спекою, Прищіпка.
- Тоді, нехай буде по-твоєму. Бути тобі ластівкою! - вимовила Фея, торкнувшись Прищіпки маленькою смарагдовою гілочкою.
- Спасибі тобі, добра Феє! - подякувала Смарагдовій Феї Прищіпка-ластівка, змахнувши крилами та відриваючись від білизняної мотузки.....
- Нехай щастить! - крикнула їй услід Фея.
А наступного дня, розвішуючи свіжовипрану білизну, хазяйка не дорахувалася однієї прищіпки.
- Десь загубилася, - подумала вона, не особливо шкодуючи про втрату.
Та й звідкіля їй було знати, що нині у світі на одну ластівку стало більше.
А от ми, друзі, знаємо.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про стару Прищіпку
Стара, і як вона сама вважала, навчена життям, Прищіпка сиділа на білизняній мотузці і журилася:
- Ну, чому?! Чому про мене забули? Чіпка, працьовита... Нічого не розумію. Чим це я кому не догодила?
Смеркалося. І від того, що от-от надійде ніч, бабуся Прищіпка дуже нервувала.
Адже вона ніколи не ночувала просто неба!
Повз неї з гучним лементом, полюючи на невидиму мошку, пролітали молоденькі ластівки.
Старій Прищіпці завжди подобалося спостерігати за цими в'юнкими пташками, які щороку гніздилися під стріхою хазяйської хати.
- Отак би і мені, як вони... Літати, літати... - зітхнула старенька.
- Погляньте, яка кумедна ластівка! – раптом пропищала одна з тих крихт, сідаючи поруч із Прищіпкою.
- Яка кумедна! Яка кумедна! - підхопив молодняк, обсівши білизняну мотузку.
- Чого це ви там розшумілися?! Що сталося?! - почувся з гнізда суворий голос мами Ластівки.
- Мамо! Мамо, подивися, яка кумедна ластівка! - знову загомоніли малята, вказуючи на Прищіпку.
- Дурненькі, - розсміялася Ластівка. - Це не ластівка, а Прищіпка. - Хоча, вона і, справді, чимось схожа на нас.
- Схожа, схожа! – знову весело підхопили молоденькі ластівки, кружляючи по подвір’ю.
Мама Ластівка вилетіла з гнізда і сіла на мотузці, ближче до Прищіпки.
- Не ображайтеся на них, сусідко, - звернулася вона до Прищіпки, перепрошуючи за своїх непосид. - Малі вони ще, наївні. - А що це ви так затрималися сьогодні? Незабаром стемніє .
- Та ні, не затрималася, - відповіла Прищіпка, смутно подивившись на Ластівку. - Забули про мене. От і все..
- А я от діточок ніяк спати не вкладу, - спробувала відволікти її від сумних думок Ластівка. - Не слухаються пустуни. На Фею Смарагдового Лісу чекають. Ну, цю, котра за пташками та звірятами доглядає. Вона, кажуть, будь-яке бажання, якщо воно добре, виконати може.
- Дійсно? – із надією в голосі запитала Прищіпка. А як... щодо мого бажання? – Чи зможе вона виконати моє бажання? Адже я так схожа на вас, ластівок.
- Думаю, що зможе, - утішила Прищіпку Ластівка. – Звичайно, зможе!
- І де я маю її зустріти? – вела далі старенька Прищіпка. – Що, як я її не впізнаю? Я її ніколи не бачила.
- Так і я її ніколи не бачила, - відповіла Ластівка. - Знаю лише, що товаришує з Вітром, та приходить до тих, хто потребує її допомоги.
- Це про мене, - знову зітхнула Прищіпка. - Я також потребую її допомоги.
- Ну, якщо потребуєте, виходить, прийде, - завірила Прищіпку Ластівка, - А мене вибачте, час діток спати вкладати. Доброї вам ночі, сусідко!
Ластівка полетіла, а Прищіпка все думала й думала про Фею Смарагдового Лісу.
- Не сумуй, Прищ-щ-щіпко! – почувся раптом чийсь підбадьорливий шарудливий голос. Це був Вітер. – Почув, - каже, - я твою розмову з Ластівкою, та й от вирішив усі твої слова до Феї Смарагдового Лісу донести, ну, щоб вона з тобою зустрілася. Отож не турбуйся. Чекай. Вона неодмінно до тебе прийде. Чека-а-а-ай! - З цими словами Вітер знявся угору й полетів на пошуки Феї.
А тимчасом на землю зійшла ніч.
Золотим човником на темно-синє небо виплив місяць, а навколо нього засвітилася безліч різнобарвних зірочок.
І отут Прищіпка побачила, що одна із зірочок, відокремилася від своїх подруг, і почала швиденько спускатися на землю. Це була дуже яскрава зелена зірочка.
Зірочка усе наближалася й наближалася.
І от перед Прищіпкою, у пишному, оздобленому сяючими смарагдами убранні, стоїть чарівна Фея.
- Рада тебе бачити, Прищіпко, - привітала Прищіпку Фея. – Так, що ти хотіла у мене попросити?
Але Прищіпка була настільки піднесена побаченим, що навіть забула про своє прохання.
- Ну, сміливіше! - підбадьорила Прищіпку Фея. - Яке у тебе бажання?
- Я дуже, я дуже хочу бути ластівкою, - зніяковіло прошепотіла стара Прищіпка.
- Ластівкою? Чому саме ластівкою? - здивувалася Фея.
- Тому що я зможу літати... - так само тихо відповіла Прищіпка.
- А чи відомо тобі, дорогенька, що бути ластівкою непросто? - запитала Фея, зворушливо дивлячись на стареньку Прищіпку. - Адже ластівка - це перелітний птах, який з настанням холодів летить у вирій, до теплих країв. Шлях туди нелегкий, а іноді і небезпечний. Летіти доводиться над горами, морями, пустелями... Та й вороги у ластівок є, хижі птахи та звірі. Чи готова ти знести усі ці труднощі?
- Готова! - викликнула Прищіпка, віддано глянувши на Фею.
Адже це була відважна, загартована морозами та спекою, Прищіпка.
- Тоді, нехай буде по-твоєму. Бути тобі ластівкою! - вимовила Фея, торкнувшись Прищіпки маленькою смарагдовою гілочкою.
- Спасибі тобі, добра Феє! - подякувала Смарагдовій Феї Прищіпка-ластівка, змахнувши крилами та відриваючись від білизняної мотузки.....
- Нехай щастить! - крикнула їй услід Фея.
А наступного дня, розвішуючи свіжовипрану білизну, хазяйка не дорахувалася однієї прищіпки.
- Десь загубилася, - подумала вона, не особливо шкодуючи про втрату.
Та й звідкіля їй було знати, що нині у світі на одну ластівку стало більше.
А от ми, друзі, знаємо.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
