Літаєш! Свобода змушена тобі коритись,
Ти птах, який долає все.
Ти час і простір, мусиш в них повитись,
Вони як батько й матір – все життя твоє.
Ти справді вільний, сам по собі -
Відірваний від всіх. А світ
У вас на «ти» усі розмови
У вас все так не як у всіх..
Задумавсь ти, а він нахмурив брови,
Так кожен раз переживає як
Ти вкотре вирішиш упасти в гору,
Він вкотре бачить в тім недобрий знак.
Ти дивишся навколо себе -
Наверх – там хмари, сонце, дощ, чи вітер..
Та байдуже! Ти кинув погляд вниз
А там пісок, трава чи квіти..
А світ би снігом застелив,
Щоб легшим було те падіння,
Якого не чекав би, не стерпів
Ти, птахом будучи, з народження до нині.
Та приземлення твоє легке
І бездоганне, як завжди у птаха,
Ти народився тим, ким вже насправді є
Ти неземний, тож не комаха.
Бо і землі ти так і не торкаєш,
Лиш гладиш стопами межу між вами
А ти таки у сні літаєш
Хоч сни, реалії – одне й те саме…