Якщо придивитись до вікон у старому домі, то можна мимоволі подумати, що тут панує велика біда. Білі кучері фарби видають старовину і занедбаність цих очей – великих і з роками все більш тьмяних і сумних.

Колись все було охайно і красиво, весело… Щораз вечірки, бенкети. Щастя жило в закутках цього дому. Та щось трапилось і воно спакувало речі і кинулось далеко у світ за очі. Пустим поглядом у даль вона проводжала його, знаючи, що мабуть більш ніколи не побачить..

Цікавий він. Так вміло та унікально вмів піднімати настрій. Коли щось було не так – він відкривав їй секрет кольору черешні, від чого ставало тепло і солодко.

Вона любила черешні, та не любила літа. Парадоксально, чи не так?

Її покинули. Так боляче… Ось уже рік не покидає біль Мадлен.

Легенький літній вітерець куйовдив русі кучері Мадлен. Грався ними, перекидав зі сторони в сторону. Та байдуже, їй байдуже до тих забав. Вона іде, понуривши голову, нічого не бачить, не чує..

Веселе задоволене хлопчисько років десяти шкандибало по бордюру, балансуючи, а в руках у нього був великий пакет черешень. Ммм. Цей запах ладен задурманити, звести з розуму…

Хлопчак побачив дівчину сумну і так по-дитячому і щиро простяг їй жменьку черешень. Мадлен глянула на малого і легка тінь усмішки промайнула на її обличчі. Прийняла дар і скуштувала.

- Смачні, правда? Особливий сорт. Такі вирощують лише в країні Щастя…

- Щастя? Ти сказав щастя?? Хлопче, це дивовижні черешні, найкращі і найкоханіші!

Мадлен з божевільною радістю в очах взяла хлопчика за руку і тепер вони вдвох балансували по бордюру щастя.. :)