Тим, хто не пізнав щастя
кохання через прикрощі долі,
присвячується.

Вже тихо ніч спустилась на поля
І ясні зорі в небі запалали,
Туманами вкривалася земля,
Між верб на річці хвилі задрімали.
Ще в дзеркало сріблястої води
Вдивлявся місяць з неба гонорово,
А в білім цвіті танули сади,
Зникаючи в тумані поступово.
В ту тиху ніч в сорочках аж до п’ят
Виходили русалоньки гуляти,
Нитками щоб розжитися в дівчат,
Чи з мавками лісними танцювати,
Чи нишком перестріти юнака,
Аби його в саду залоскотати,
Чи взяти біля хати рушника,
Щоб потім квіти в річці вишивати.
Немов туман русалки пропливли
І зникли в полі, де квітує жито,
Вся в білому лишилась на землі
Русалонька зажурена сидіти.
Сумує біля річки, сльози ллє
І діаманти сліз спадають тихо,
Говорить все, сердешна, про своє
Ще про земне, гірке, недавнє лихо.
– Як я тебе кохала, милий мій,
Чекала – як погожої години,
Поїхав ти від мене в край чужий
Шукати щастя з рідної країни.
В далекій Празі гроші заробляв,
Весілля наше осінь готувала,
Приїхати у серпні обіцяв,
Як я на тебе, милий мій, чекала...
Та доля мрій не слухала моїх,
І наше щастя нелюди забрали,
Коштовностей лишили золотих,
Мене побили, потім згвалтували.
Між нами прірва чорна пролягла
І сонце мрій для нас вже не засяє,
Я, милий мій, себе не зберегла,
Як далі жити – серденько не знає.
Мов п’яна, йшла не знаючи куди,
До річки вийшла й думати не стала...
І річка від образи та біди
Мене у хвилях, милий мій, сховала.
Пробач мене, за все, за все пробач
І не шукай тих нелюдів, коханий,
За мною не сумуй ти та не плач,
Не йди, як я, на берег цей піщаний.
Знов тихо сльози впали на пісок
І верби нижче голови схилили,
Тремтів русалоньки сумної голосок,
Між верб у річці хвилі гомоніли.
Піднявся вітер, грізно вдарив грім,
І блискавка все небо розколола...
А нелюди зустрілись якось їм, –
Русалонькам зустрілись серед поля.


P.S. На жаль, ця сумна історія не вигадана мною. В середині жовтня випадково я почув її з екрана телевізора. Юнак служив у армії, а дівчина його чекала. За два місяці до демобілізації сталося це лихо, він не отримав більше жодного листа, а її останнього передсмертного листа він прочитав уже вдома. Спочатку він хотів покінчити з життям, та друзі не залишали його ні на хвилину. Через деякий час він став месником, захищав скривджених на вулицях великого міста... П’ятнадцять років він провів у в’язниці. Подальша доля його невідома.

Про життя русалок дізнався з книжки «Українська міфологія».