Небо багряно – червоне. В повітрі присутні домішки пилу і людської гідності. Вона не любила його, а він не любив її.
Коли наступав повний місяць, маленькі потвори обмащувались болотом і чекали поки воно висохне, а потім грязюка відпадала, маленькі тріщинки, маленькі зморщечки, відбитки, потворних тілець і їхньої долі. Їм подобалось це. Вони жили за допомогою своїх бажань.
Вона розбивала його мрії, знущалась над ними, а він виношував їх наче в коконі, не дозволяв, щоб здійснилися, боявся втратити смак до життя. Це був його найбільший страх, він не дозволяв собі думати, про втрату. Бо думки поїдали його суть.
Коли приходив світильник і розвіював денну темряву, йому ставало легше, переставав
боятися себе. І посмішки не були вже такими страшними і повітря не розріджувало кров.
Їй подобалось оглядати деталі. Могла годинами дивитися на його ніс, на всі його зморшки, прищі. Із задоволенням приносила йому сіль до недосоленого олів’є. Проте, бажання, спотворювало суть і олів’є ставав ще й недоперченим.
Це сталось дуже раптово. Замість звичайних гладіолусів, він приніс їй оберемок кульбаб і сказав, що вона коза. Не було сліз, не було докорів сумління, був лише великий пакет BOSS, наталований зверху до низу брудними шкарпетками. І пачка кукурудзяних паличок, замочених в козячому молоці.