Я не знала, що страх від ненависті гірший.
Раптом кинула все і назад обернулась,
І мені захотілось спалити всі вірші,
Бо усе вже найкраще до мене відбулось.

Зашкарублі примари – минулі невдачі
І майбутні вагання – уламки ілюзій.
Страшно долю зустріти і дати їй здачі.
Страшно кинути виклик і втратити друзів.

Тихим шепотом зорі вночі рахувати,
Задивляючись в небо до болю німого.
Страшно знов полюбити і волю віддати,
Ще страшніше – в житті не кохати нікого.

Бо любові ненависть не є противага
І мені ще, можливо, не пізно прозріти,
Що для того й для іншого треба відваги.
А в душі моїй страх. І не можу злетіти…