(за мотивами однієї газетної статті)
"От Москвы до самых до окраин
с южных гор до северных морей
человек проходит, как хозяин..."
(слова з пісні)

Розповім я вам, панство любеє,
та й бувальщину, та й билиноньку
про статут про свій, монастир чужий --
у прислів'ї як давнім мовиться...

Як до міста раз, та й до славного,
до величного й стародавнього,
що знаходиться у Німеччині
і Берліном звуть, та й столицею,
на постійнеє на помешкання,
та й прибув один із Туреччини --
літаком ачи може потягом,
пароплавом чи скороходами
над землею біг -- ми не знаємо.
Може в нього був, та й у власності
килим-самоліт зі старих часів.
Але ось він тут, молодик ставний,
той що турком був з діда-прадіда...
Та ж, відомо всім: турки -- славний люд,
всі народи їм мають кланятись,
цілувати їх аж під поперек.
Тож, забув юнак, що не вдома він,
і качати став, та й права свої:
"Я нємєцкую тарабарщіну
вашу нє пайму, да і нє хачю.
Ну-ка, школу ви здесь турєцкую
для маіх дєтєй і нівєрсітєт,
штоп калякалі па-турєцкі там,
мнє прідумайтє, да па-бистраму.
І тєлєканал, да і радіва,
і ґазєти здєсь, да журнальчікі,
саатфєтстфєнна, штоп турєцкіє.
І мєчєть вон там, на пріґорачькє.
Ну і ви мєня уважать далжни:
ґость -- панятіє єсть сфящєннає,
патаму са мной разґаварівать
па-турєцкі ви ліш абязани!"

...А мораль така у билиноньки:
як гостюєш десь, та й запрошений
сісти за столом із господарем,
НЕ КЛАДИ НА СТІЛ НІГ, РОЗЗУЙСЯ ХОЧ!

25.11.2008