Сучасний стан твого життя
Не вартий мідної копійки
Ти все продала й почуття
Свої пустила під одвірки,
Бездумно зношуєш шляхи,
Мов блуд чіпляєшся за розум,
Комусь нав’язуєш гріхи
У незворотні болю дози.
Про тебе завши мова йде,
Але приховують ще більше,
Відверто кидають в чуже,
Хоч для самих, це благо втішне.
Таких, як ти, не однина,
Що без мети собі існує,
Велика кількість, - множина,
Якою змушеність керує.
І не у тім когось вина
Тисячоліттям знов блукає
Яд вичерпує до дна,
Який у плоті дозріває.
Не є чиясь заслуга це
І всі зраділи, що невинні.
Адже ніхто з нас не піде
На шлях від роду і понині,
Хоча, коли і зробить крок,
То вічно проклята повія
В ту ж мить стає немов пророк
З іуди вилитий Месія.
І купа слів горить проста,
Як факт постійний і печальний;
Одна прийшла або ж пішла
Кому потрібен зойк бездарний ?
Отож, довкола лиш святі
Кричать, що світ наш ідеальний
Все набивають гаманці
Й не відчувають міри, грані.
Чи грань притуплена давно
Мірило ж бо іржею вкрилось,
Творіння тих - старе добро
Десь років сотню не водилось ?
І занехалось, занеслось
Піском байдужості сухої
По душах гучно потовклось
Отари скорених без зброї,
Які одне лиш: «ме» та «бе»
Отак, без пам’яті для шлунку.
А совість де ? І розум де ?
А ти ще хочеш порятунку ?
Для кого ?! Кажеш для дітей !
Звичайно, справа благородна.
Збудуєш власний колізей.
Й ростимеш паростки народа.
Це після тих страшних очей
В яких я бачу біль і горе
У хворий, темний, вічний день
Ви на краю, узбіч дороги.