В душі в мене до тебе вже нічого не залишилось. Навіть спогади більше не тривожать мене, а сни, в яких головним персонажем завжди була ти, стали такими рідкими.
Не віриться, що зміг забути тебе. Ти так сколихнула тоді мою душу, так тяжко боліло тоді моє серце.
…Новорічні приготування були у повному розпалі. Хтось купував подарунки, хтось ялинку або прикраси до неї, а я все ніяк не міг вибрати. Все здавалося таким посереднім, нецікавим, ти була варта більшого, ніж звичайна новорічна бутафорія.
На жаль, на той час у мене ще не водилися такі гроші, щоб я міг дивувати тебе.
Пройшовши повз ряди блискучого товару, я спустився у підземний перехід.
«Та ось же воно», - зрадів я, і придбав букет незвичних квітів.
…Голосно стукнули двері в під’їзді, Оксана поспішила до вітальні.
Тримаючи в руках троянди, перед нею стояв Сергій.
- Ось, це тобі, - простягнув він їй букет.
- Вони ж сині, - засміялася вона.
- Новорічні, - поправив її Сергій.
Переминаючись з ноги на ногу, він ждав запрошення увійти до кімнати.
- Знаєш, я трохи зайнята, - почала виправдовуватися дівчина.
- Чекаєш на когось? – запитав Сергій
- Ні, батьки чекають на гостя, а ти зайди згодом, - попросила вона.
…Святковий настрій зникав, разом із мокрим снігом, що танув під ногами. Я ходив поміж торговими рядами, і розумів, що вперше не вірю тобі. Та на рівні інтуїції відчуваючи оману, все ж сумнівався в ній.
Кілька разів ноги самі несли мене до твого дому, але я, аби не ставити тебе у незручне становище, знову повертав назад.
«Нехай вже, – думав, - дочекаюсь вечора, а там видно буде».
Надворі стемніло рано і я, все-таки, прийшов раніше домовленого часу. Зайшовши у двір, зупинився під аркою.
В очі відразу кинулася новенька ультра-синя іномарка, що стояла біля твого під’їзду. Обмотана рожевою стрічкою, вона світилася вогнями, а в ній з незнайомим мені чоловіком сиділа ти. Чоловік так власно обіймав тебе за плечі!
Під враженням побаченого я закляк на місці.
Чи знаєте ви, що таке зрада? Чи знаєте, як рветься серце в грудях, а в голові - шалений танець думок? В цю мить ти здатен на все… Тож краще не знайте, не треба вам знати, як падає небо на землю.
Хлопнули дверцята машини, пострілом донісся цей звук до мене. Ти вийшла зірвати святкову стрічку з подарованої машини, і я ступив крок уперед.
- Не треба, синку! – з-за старого сміттєвого баку висунулася голова старої жінки. – Не варте воно того, - зашепотіла вона.
Тихо, як злагоджені часи, запрацював мотор нової машини.
«Сині троянди, синя іномарка – сьогодні твій синій день, Оксано, - думав я, відступаючи в бік, щоб дати дорогу «Фольксваген-Гольфу», що безшумно проїжджав повз мене.

Грудень 2008 КАРЄВА АЛІНА
E-mail: kareva.08@mail.ru